українці Бразилії | Конгрес української діаспори у Львові (06-2010)
700 дні(в) тому  Цитата('441260','441260','5','7945')">Повідомити про спамПропонуємо Вашій увазі виступ Голови Українсько-бразильської Центральної репрезентації В.Соротюка а також виступ доповідь Владики Діонісія:
A comunidade ucraniana no Brasil e sua contribuição para o incremento das relações Brasil e Ucrânia.
VITORIO SOROTIUK
Presidente da Representação Central Ucraniano Brasileira
EMIGRANTE
Helena Kolody
Arfa no porto o mar.
Soluça dentro dalma do emigrante
o longo silvo do navio em despedida.
Treme, na lágrima do olhar
a paisagem da pátria.
O apelo fascinante do mar
acorda seu desejo de aventura,
o anseio de partir
em busca duma terra prometida.
Quem dilacera assim,
entre a saudade e a esperança,
o coração do emigrante?
É a vida.... é a vida...é a vida....
•1. A comunidade ucraniana no Brasil.
Os descendentes de ucranianos no Brasil constituem hoje uma comunidade de mais de 500 mil pessoas e estão localizados em sua maioria - cerca 80%, ou seja, acima de 400 mil -, no Paraná e os demais principalmente ao norte de Santa Catarina, mas também no Rio Grande do Sul, São Paulo, Rio de Janeiro, Mato Grosso do Sul, Mato Grosso, Rondônia, Brasília, Minas Gerais e demais Estados. No Paraná a maior concentração de ucranianos encontra-se em Curitiba, com aprox. 55.000 pessoas (cerca de 3% da população local), mas o maior percentual local ocorre no Município de Prudentópolis, onde numa população de acima de 50 mil, os habitantes de origem ucraniana somam mais de 38 mil, ou seja cerca de 75% da população local, seguido de Mallet, onde o percentual de descendentes de ucranianos gira em torno de 60%, Paulo Frontin - aprox. 55 %, Ivaí e Antônio Olinto - aprox. 45%, Rio Azul e Roncador - aprox. 30%, União da Vitória e Paula Freitas - aprox. 25%, Cruz Machado e Pitanga - aprox. 20%, Irati - aprox. 12%; em outras cidades o percentual é abaixo de 10%.
A organização civil e religiosa da comunidade ucraniana no Brasil é mutuamente integrada e interdependente.
Na organização civil destaca-se a Representação Central Ucraniano-Brasileira, que em sua forma atual foi constituída em 1985. Ela congrega e representa diante dos órgãos governamentais e entidades civis nacionais e estrangeiras as principais entidades constituídas na comunidade e suas organizações: Sociedade Ucraniana do Brasil, Sociedade dos Amigos da Cultura Ucraniana, Sociedade Unificação, Associação da Juventude Ucraíno-Brasileira, Igreja Ucraniana Católica no Brasil e Igreja Ortodoxa Ucraniana no Brasil; A sociedade Ucraniana de União da Vitória; o Museu do Milênio de Prudentópolis.
A Igreja Ucraniana Católica no Brasil é a maior organização comunitária de cunho religioso e cultural entre os ucranianos no Brasil. Está presente aqui, junto aos ucranianos e seus descendentes, desde 1896. Atualmente a sua hierarquia é composta pelo bispo Eparca e 2 bispos auxiliares. Sua estrutura é composta de 25 paróquias, 236 igrejas, com 21 padres diocesanos e 62 padres da Ordem de São Basílio Magno atuando no Brasil e 13 no exterior. Convém ressaltar a presença de um bispo emérito, bem como de outro, que hoje atua no exterior. A destacar também há 5 congregações religiosas femininas: Servas de Maria Imaculada - com 100 anos de atividade em 2011, Irmãs Catequistas de Sant'Ana (congregação fundada no Brasil, em Vera Guarani, Município de Paulo Frontin-PR), Irmãs Basilianas, Irmãs de São José e Instituto Secular do Sagrado Coração (fundado no Brasil, em Prudentópolis-PR). Essas instituições possuem centenas de membros, atuando na pastoral junto às Igrejas (atendendo crianças, jovens e adultos em sua formação religiosa e cultural), bem como em escolas, particulares e públicas, como também na direção de hospitais, centros de saúde, orfanatos e casas de apoio aos idosos.
A Igreja Ortodoxa Ucraniana no Brasil, sob a jurisdição do Patriarcado Ecumênico de Constantinopla, tem 1 arcebispo, 2 protopresbíteros mitrados e 8 padres, 4 subdiáconos, 18 igrejas e 2 padres atuando fora do Brasil.
As Atividades Culturais e Associativas: grupos folclóricos, bordados, pêssankas, culinária e museus.
Atualmente existem no Brasil vinte e quatro grupos folclóricos ucranianos organizados e mantidos pela comunidade: Barvinok, Vesselka, Poltava, Kalena ( União da Vitória), Ivano Kupalo, Verkovena, Zoriá, Sonhachnek, Volênia, Spomen, Kiev, Solovey, Dibrova, Svitanok. Odessa, Blavat, Tchoven, Vesna ( Mafra ), Stchastia, Dunay, Kalena ( Apuracana), Vesná ( Roncador ), Soloveiko e Grupo Folclórico Paulo Frontin.
Todo ano, em uma cidade diversa, realiza-se o Festival Nacional de Danças Ucranianas no Brasil. Este ano terá lugar em Curitiba no dia 13 de novembro terá lugar o XVII Festival Nacional de Danças Ucranianas em homenagem ao mais antigo, o Grupo Folclórico Barvinok, que completa 80 anos de existência ininterrupta. No ano de 2009, no XVI Festival, pela primeira vez tivemos a presença de um grupo folclórico da Ucrânia, o grupo Pokutia, e a presença do Ministro da Cultura da Ucrânia Vasyl Vovkun.
A tradição dos bordados típicos ucranianos passa de geração a geração. O seu uso dá-se nos paramentos religiosos, para os grupos folclóricos e no adorno das residências, principalmente as toalhas e almofadas. Na cidade de Prudentópolis existe uma cooperativa que congrega 160 mulheres bordadeiras.
A pêssanka já é uma tradição artesanal da região sul do Brasil. A tradição é ensinada nas escolas ucranianas e em cursos específicos. Há artesãos que sobrevivem profissionalmente com a sua produção. Nós ousamos a fazer um desafio à Ucrânia e à Diáspora para organizar um concurso internacional de pêssankas, pois, poderemos não ser os primeiros na arte, mas estaremos entre os melhores.
Quatro iguarias típicas ucranianas já são citados em livros brasileiros como integrantes da culinária nacional brasileira: o borscht, o perohê, holuptsi e kutiá. A arte ucraniana das lingüiças ( kovbassa ) e de azedar pepinos também se tornaram típicas, principalmente no Estado do Paraná.
Recentemente duas grandes pesquisas patrocinadas pelo governo brasileiro foram levadas a efeito no Estado do Paraná sobre o acervo da construção das Igrejas (Igrejas Ucranianas - Arquitetura da Imigração no Paraná» fruto de um trabalho de pesquisa de 4 anos do Instituto Arquibrasil. O projeto teve a coordenação Geral de Key Imaguire Júnior ) e da construção das casas ( Casa Eslavo-Paranaense de Joel Laroca Junior ).
A comunidade possui dois museus. Um em Curitiba junto à Sociedade Ucraniana do Brasil - Subras e outro maior em Prudentópolis. Em Curitiba a Prefeitura Municipal de Curitiba construiu um Memorial Ucraniano, constituído por uma réplica da primeira igreja ucraniana construída no Brasil, uma Pêssanka e agora um monumento às vítimas do Holodomor.
Dois antigos jornais são mantidos. O centenário jornal Pracia de cunho religioso de Prudentópolis e o Xliblorob, agora em edição eletrônica editado pela Sociedade Ucraniana do Brasil - SUBRAS. A Sociedade dos Amigos da Cultura Ucraniana - TPUK tornou-se ponto de cultura nacional. Desde o Brasil todos podem ter notícias pelos sites mantidos pela comunidade - o da Representação Central Ucraniana é www.rcub.com.br e todos podem escutar música ucraniana o dia todo, desde o Brasil, Rádio Zabava -www.radiozabava.com.br/
•2. A história da imigração.
A Imigração Ucraniana para o Brasil teve início no ano de 1891, com a chegada das primeiras oito famílias de imigrantes da cidade de Zolotiv, região de Lviv, oeste da Ucrânia para a cidade de Mallet, Estado do Paraná. Chegaram ao Brasil em data de 23 de agosto de 1891. Essa é a referência que atualmente utilizamos para as comemorações do centenário da imigração e agora para os 120 anos, porque temos informações históricas mais precisas. Mas há indícios que outras famílias tenham se instalando antes.
Entre 1895, 1896 e 1897 chegou a primeira grande imigração massiva totalizando aproximadamente 20.000 imigrantes. Eram todos originários da Galícia. A vasta região onde se localizaram era constituída de 271.000 almas.
A segunda onda de imigrantes para o Brasil verificou-se entre 1908 a 1914 também provenientes da Galícia e a motivação foi o emprego na construção da estrada de ferro entre São Paulo e o Rio Grande do Sul. Nesse período chegaram 18.500 imigrantes.
Calcula a historiadora Oksana Boruszenko que até o final da Primeira Grande Guerra o número de imigrantes ucranianos no Brasil era de 45 mil pessoas. Entre as duas grandes guerras ingressaram no Brasil aproximadamente 9.000 imigrantes ucranianos. E após a segunda Grande Guerra aproximadamente 7.000.
A quarta onda. O número de imigrantes ucranianos após 1991 para o Brasil é muito pequeno. A política imigratória do Brasil atualmente busca atrair mão de obra qualificada e especializada. Um grande número de professores ucranianos foram aceitos nas universidades brasileiras. E o maior contingente de ucranianos na atualidade será de profissionais que trabalharão na construção da Empresa binacional Ucraniana-Brasileira Cyclone Space que constrói um base de lançamento de foguetes em Alcântara, no Estado do Maranhão.
Com isso podemos concluir que 80 por cento da imigração ucraniana para o Brasil já possui um século de existência no território brasileiro e o restante dos 20 por cento mais de meio século.
Todo o patrimônio material e imaterial da cultura ucraniana no Brasil foi construído pelo esforço da própria comunidade ucraniano brasileira. É a força histórica da cultura e da alma ucraniana que brota e viceja em qualquer terreno.
•3. O Brasil e a Proteção da Cultura.
O Brasil é um país de 190 milhões de habitantes, multiétnico e multicultural.
Uma das características do Brasil é que não somente um reconhece a identidade do outro, mas intercambia. Em nossos grupos folclóricos participam membros de outras etnias. Não é raro ver um descendente de africano ou de japonês dançando hopak. O coreógrafo do grupo folclórico ucraniano Verkovena é descendente de italianos. Em verdade grande parte de nossa imigração já é miscigenada.
Atual constituição do Brasil de 1988 estabelece que constitui patrimônio cultural brasileiro o conjunto dos bens materiais e imateriais portadores de referência dos diferentes grupos formadores da sociedade brasileira. E a comunidade ucraniana residente no Brasil é um desses grupos formadores da nação brasileira.
Antes o Brasil trabalhava com seus três principais grupos étnicos formadores: o português, o negro e o índio. Agora, vem reconhecendo a contribuição dos outros grupos europeus ( italianos, alemães, holandeses, espanhóis, suíços, poloneses e ucranianos, principalmente ), asiáticos, sendo o principal deles o japonês e os povos árabes, principalmente os libaneses e a comunidade judaica.
No ano de 2009 tivemos a visita do Ministro da Cultura do Brasil Juca Ferreira à comunidade ucraniana no Estado do Paraná, com a presença nos principais monumentos e locais de interesse cultural. Três igrejas ucranianas de forte significado cultural estão sendo restauradas pelo governo brasileiro e um novo museu ucraniano será construído pelo governo federal no município de Prudentópolis.
Com dificuldades mantemos o ensino da língua ucraniana nas escolas ucranianas. Ela é ensinada na Universidade Federal do Paraná em Curitiba e agora a Universidade Central do Estado do Paraná criou um centro de estudos eslavos e está em vias de firmar um acordo com a Universidade de Dnipropetrosk para a formação de professores e tradutores para a língua ucraniana.
Em data de 19 de Janeiro de 2.010 o Presidente Luis Inácio Lula da Silva sancionou a Lei 12.209 que institui o dia 24 de Agosto como o Dia Nacional da Comunidade Ucraniana. O Estado do Paraná também já editou a Lei Nº 14.496 de 11/08/2004 de autoria do Deputado Felipe Lucas estabelecendo a data de 24 de agosto como dia estadual da comunidade ucraniana.
No dia 2 de Dezembro os chefes de Estado do Brasil e da Ucrânia assinaram uma declaração conjunta em Kiev onde consta no item 27: Ao recordar o elo humano da imigração que une os dois países, os dois Presidentes expressaram seu apoio às atividades da comunidade ucraniana no Brasil e da comunidade brasileira na Ucrânia como importante forma de preservação e enriquecimento da cultura e das tradições de ambos os países e do caráter multinacional das sociedades brasileira e ucraniana. Reafirmaram seu apoio às comemorações, em 2011, num e noutro país, dos 120 anos da imigração ucraniana para o Brasil.
Em data de 19 de maio último realizou-se em Brasília audiência com o Secretário Geral do Ministério das Relações Exteriores do Brasil Ministro Antonio de Aguiar Patriota, acompanhados do Presidente da Comissão de Cultura e Educação da Câmara dos Deputados Deputado Ângelo Vanhoni, Vitorio Sorotiuk Presidente da Representação Central Ucraniano Brasileira e Rafael Lucas Vereador de Irati e ficou agendada a formação de uma comissão interministerial para a coordenação das atividades da comemoração dos 120 anos da Imigração Ucraniana para o Brasil.
No dia 1.º de junho realizou-se encontro da Comunidade Ucraniana do Brasil com o Governador do Estado do Parnaá Orlando Pessutti para tratar das Comemorações dos 120 anos da Imigração Ucraniana para o Brasil em 2011. O Governador designou uma Comissão Especial governamental para as comemorações dos 120 anos da imigração ucraniana, com a participação de membros da comunidade.
•4. A comunidade ucraniana brasileira e as relações Brasil e Ucrânia e os interesses das Relações entre a comunidade ucraniana e a Ucrânia.
Durante toda essa existência viveu a maior parte do tempo sem contato com o povo e o governo ucraniano.
Após a queda do império Austro-Húngaro, na Ucrânia Ocidental foi criada em 1 de novembro a República Popular da Ucrânia Ocidental, que logo buscou reconhecimento de outros países e com isso esperava o reconhecimento internacional do direito da Ucrânia para a própria independência. Com isso essa República estabeleceu imediatamente relações diplomáticas com os países que a reconheceram, a saber Áustria, Alemanha, Tchecoslováquia, Hungria, Jugoslávia, Itália, Vaticano, USA, Canadá e Brasil. Assim em 1922-1923 esteve no Brasil como representante diplomático do governo da República Popular da Ucrânia Ocidental no Brasil Petró Karmanskiy, que foi recebido pelo Governo do Brasil no Rio de Janeiro, e visitou as colônias do emigrantes ucranianos no sul do Brasil, e também na Argentina, buscando apoio e ajuda financeira para a jovem República. Infelizmente essa independência da Ucrânia teve pouca duração, pois essa logo foi ocupada pela Polônia, na parte ocidental, e caíu sob o domínio soviético no restante do seu território.
Desde então cessou qualquer contato da comunidade ucraniana no Brasil com a pátria-mãe. A ligação permaneceu só na memória e no sentimento.
Sempre foi ansiada a independência da Ucrânia.
No dia 2 de Dezembro de 1991 quando o povo ucraniano votava em plebiscito pela Independência da Ucrânia, no Brasil, na Sociedade dos Amigos da Cultura Ucraniana, em Curitiba, a Representação Central Ucraniana também fez uma votação simbólica, chamando a comunidade a votar, e onde 100% dos votos foram pela independência.
Esse foi um ato simbólico. Moral e atávico. De profundo significado que mantém a aliança entre o povo ucraniano e a comunidade ucraniana brasileira. E ninguém poderá rompê-la.
Já em 1992 a Representação Central Ucraniano Brasileira tomou parte ativa no Fórum Mundial Ucraniano, em Kiev, organizado pelo Governo da Ucrânia. Muitos religiosos das igrejas grego católica desde o início da Independência passaram a ter suas atividades na Ucrânia.
Nossa comunidade colaborou política e financeiramente para a instalação da embaixada ucraniana no Brasil e do primeiro consulado em Curitiba. Recebemos o primeiro ministro Vitold Fokin, o Presidente Leonid Krawtchuk, o Presidente Leonid Kuchma e outras autoridades. Como o Presidente do Parlamento Ivan Plioutch e o Presidente do Tribunal de Justiça Malharenko. Cada novo Embaixador da Ucrânia no Brasil é recebido com festas por nossa comunidade e temos tido um excelente trabalho de apoio mútuo ao longo desses quase 20 anos de relações diplomáticas abertas. Já enviamos convite ao Presidente Victor Yanukovitch para que visite em 2011 a nossa comunidade por ocasião das comemorações dos 120 anos da imigração ucraniana para o Brasil.
Vez por outra surge um desavisado burocrata querendo suprimir o consulado da Ucrânia em Curitiba, capital do Estado do Paraná, onde residem 80% dos descendentes de ucranianos, para cortar gastos, como se a aliança entre o povo ucraniano e o a comunidade ucraniana no Brasil fosse questão de valor monetário. Entretanto, o governo ucraniano segue perto do seu povo no exterior.
Como já ressaltamos, oitenta por cento da imigração ucraniana para o Brasil já possui um século de existência no território brasileiro e o restante dos 20 por cento mais de meio século. Somos brasileiros, lá votamos, lá pagamos nossos impostos, lá rimos e choramos. Essa existência está carregada de valores culturais do povo ucraniano que permanecem, se mesclam, e hoje constitui patrimônio cultural brasileiro.
É nosso interesse que a independência da Ucrânia, que sua economia prospere e a sua identidade cultural se fortaleça. A língua é um patrimônio cultural essencial de um povo. A nossa língua sofreu ataques políticos e culturais severos do tsarismo e do stalinismo e deve se recuperar desse retrocesso imposto. Nós fazemos o esforço para mantê-la no Brasil, temos interesse no intercâmbio para a formação de professores e na difusão da língua.
Temos interesse em um intercâmbio maior de estudantes entre o Brasil e a Ucrânia. Atualmente alguns estudantes de nossa comunidade estudam na Ucrânia. Em dezembro de 2009 o Presidente da Ucrânia e do Brasil assinaram acordo no domínio da Educação e da Cultura. Recentemente o Brasil editou uma Portaria com a qual possibilita o pagamento de bolsas pelo governo brasileiro a estudantes que não tenham recursos. Assim que os acordos forem formalizados acreditamos que mais estudantes do Brasil estarão na Ucrânia e vice-versa.
Do ponto de vista cultural o intercâmbio para a formação de coreógrafos de dança, maestros de música, artesanato e outros devem ser intensificados. Nos últimos anos houve um incremento dessas atividades.
Nós estamos plenamente em acordo com a política externa do Brasil em manter relações diplomáticas e econômicas com todos os países do mundo. São princípios fundamentais a independência nacional; a prevalência dos direitos humanos; a autodeterminação dos povos; a não-intervenção; a igualdade entre os Estados; a defesa da paz; a solução pacífica dos conflitos e o repúdio ao terrorismo e ao racismo.
A diversificação de nossas relações econômicas, políticas e culturais com os demais países vizinhos da América Latina, a abertura para a África, para os países do leste do europeu e para a índia e Ásia fizeram o país prosperar além de suas condições internas.
Nós como comunidade ucraniana participamos desse processo e dessa existência. Vivemos em nosso país uma fase de crescimento de desenvolvimento nacional e com ele a nossa comunidade também prospera. Não vivemos isoladamente, criando sistemas políticos ou econômicos separados, tudo é integrado com as demais etnias. Mantemos nossa identidade, preservando nossas tradições culturais, na comunhão de um mesmo sistema econômico e político e intercambiamos a cultura.
Quando em 1891 chegaram os primeiros imigrantes ucranianos, com enxadas e foices para desbravar a mata virgem, o Estado do Paraná com um território de 199.709 km² e que constitui 2,34% do território nacional tinha a população de 250.000 habitantes. Hoje esse esse região possui 10 mihões de habitantes, dos quais 400.000 descendentes de ucranianos, é o primeiro produtor de grãos do Brasil com 22 milhões de toneladas ano, possui Universidades, fábricas de automóveis, grandes cooperativas agrícolas, e o Secretário de Estado da Agricultura é Erikson Chandoha, um descendente de ucranianos.
Em todos os setores da sociedade estamos presente e muitos de nossos membros são destaque. Esperemos que neste ou no próxima ano Lviv receba a exposição do pintor paranaense Miguel Bakun cujos país são de Sokal e do Celo Ripniv.
No próximo ano de 2011, quando completamos 120 da imigração e Ucrânia 20 anos da Independência, 120 membros de nossa comunidade pretendem visitar as cidades de Lviv, Zolotiv, Ternopil e Kiev no mês de agôsto, acompanhados de dois de seus grupos folclóricos Barvinok e Poltava. Será um momento importante para mantermos sempre vivos os nossos laços culturais.
Muito obrigado a todos.
Vitorio Sorotiuk
Presidente da Representação Central Ucraniano Brasileira.
ATAVISMO
Helena Kolody
Quando estou triste, e só, e pensativa assim,
É a alma dos ancestrais que sofre e chora em mim.
É a angústia secular duma raça oprimida
Que vem da profundeza e turva a minha vida.
Certo, guardo latente e difusa em meu ser,
A lembrança remota e má dos dias amargos
Que eles viveram sem a ansiada liberdade,
E eu que amo tanto, tanto, os horizontes largos,
Lamento não ser águia ou condor, para voar
Até onda a força da asa alcance a me levar,
Na conquista do império azul da imensidade.
Oh! Quantas vezes eu, humilde e pequenina
Ante a extensão agreste e verde da campina,
Não sei dizer por que, deslumbrada, senti
Saudade singular da estepe que não vi!
Pois até o marulhar misterioso e sombrio
Da água escuro com a imponência dum rio,
Lembra, sem querer, numa impressão falaz,
O soturno Dnipró cantado por Tarás...
Por isso é que eu surpreendo, em alta intensidade,
Acordada em meu sangue, a tara da saudade.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
| Доповідь Владики Діоніся (Ляховича) присвячена ІІІ Міжнародному конгресу української діаспори |
/www.chiesaucraina.it/ucra/index2.php?option=com_content&do_pdf=1&id=288','win2','status=no,toolbar=no,scrollbars=yes,titlebar=no,menubar=no,resizable=yes,width=640,height=480,directories=no,location=no'); return false;" href="http://www.chiesaucraina.it/ucra/index2.php?option=com_content&do_pdf=1&id=288" target="_blank"> |
/www.chiesaucraina.it/ucra/index2.php?option=com_content&task=view&id=288&pop=1&page=0&Itemid=62','win2','status=no,toolbar=no,scrollbars=yes,titlebar=no,menubar=no,resizable=yes,width=640,height=480,directories=no,location=no'); return false;" href="http://www.chiesaucraina.it/ucra/index2.php?option=com_content&task=view&id=288&pop=1&page=0&Itemid=62" target="_blank"> |
/www.chiesaucraina.it/ucra/index2.php?option=com_content&task=emailform&id=288&itemid=62','win2','status=no,toolbar=no,scrollbars=yes,titlebar=no,menubar=no,resizable=yes,width=400,height=250,directories=no,location=no'); return false;" href="http://www.chiesaucraina.it/ucra/index2.php?option=com_content&task=emailform&id=288&itemid=62" target="_blank"> |
|
 Ключові поняття:, Церква та суспільство, Українська діаспора, Новітня хвиля еміграції, УГКЦ в Італії та Іспанії, відносини Церкви та культурно-громадських організацій, українська ідентичність, діяльність УГКЦ в Україні на підтримку українських емігрантів та іноземних іммігрантів.
Вступ
У рамках головної теми нашого конгресу «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті: сучасний вимір, проекція в майбутнє» як Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії хотів би запропонувати сьогодні тему для короткого аналізу - «Роль Церкви у формуванні української діаспори як передумова в утвердженні держави Україна у міжнародній спільноті».
Доповідь поділяється на дві головні частини: 1) Праця Церкви над формуванням діаспори в Італії та Іспанії та 2) Заходи з боку УГКЦ в Україні на підтримку українських емігрантів на чужині та іноземних іммігрантів в Україні.
1.Украінська діаспора вчора і сьогодні: картинка з минулого української імміграції в Бразилії
Протягом останніх 120 років український народ перейшов через чотири великі еміграційні хвилі. Ці чотири хвилі створили сучасну українську діаспору. Я належу до першої хвилі української еміграції, яка виїхала при кінці 19-го століття до Бразилії. Перш ніж перейти до аналізу новітньої української імміграції в Італії та Іспанії, коротко хотів би пригадати про нашу діаспору в Бразилії, адже в наступному році святкуватиметься 120-ти річчя цієї імміграції. З цієї нагоди на початку вересня 2011 року у м. Прудентополіс відбудеться Собор УГКЦ, а в місті Курітіба, столиці штату Парана, Синод єпископів УГКЦ. На сьогоднішній день тільки Українська греко-католицька церква в Бразилії начисляє понад 220 громад з власними храмами. Майже при всіх церквах діють молодіжні та підліткові культурно-релігійні організації. Діє також понад 20 українських танцювальних гуртків. Майже в усіх храмах Божественні Літургії служаться в українській мові. У середині травня цього року транслювалася Літургія українською мовою зі столиці Бразилії по всій країні. Наші люди досі співають українські пісні, колядки, щедрівки і гаївки, вдягаються в народні строї. На декількох площах Бразилії відкрито пам'ятник Т.Г. Шевченку, діють українські музеї і громадські асоціації, які об'єднуються у центральній українсько-бразильській Асоціації. Я можу сміливо сказати, що цього усього сьогодні б не було, якщо б не було Української церкви. Тому українська культура в Бразилії ідентифікується з церквами та з її організаціями, в той час, як німецька культура відома тут більше по баварському пиві, а італійська - по піці чи макаронах. У Бразилії Церква по сьогодні відіграє основну роль у збереженні української ідентичності, аналогічно можна ствердити і про Аргентину, Сполучені Штати Америки і Канаду.
2. Новітня хвиля української імміграції в Італії та Іспанії
В першій частині доповіді хочу зосередити увагу учасників Конгресу на новітній хвилі імміграції українців, зокрема в Італії та Іспанії. Думаю, що кожен, хто хоча б трішки знайомий з даною тематикою, погодиться зі мною в тому, що більш ніш десятирічний досвід масової української імміграції як в Італії, так і в Іспанії з тимчасового явища поїздок на заробітки набирає все чим більш характерних ознак сталої діаспори. Проте, чи термін «діаспора» вже сьогодні може бути застосований для охарактеризування української спільноти у згаданих країнах, залишається питанням поки що дискусійним та недостатньо дослідженим.
Якщо зазвичай на шпальтах українських газет, коли йде мова про українців в Італії та Іспанії, найчастіше зустрічаємо вислови на кшталт «українські трудові мігранти», то серед самих мігрантів останніми роками все частіше застосовується термін українська діаспора. Зазначу, що в правовому контексті, мабуть, ще зарано говорити про закоренілу українську діаспору в згаданих країнах, оскільки українці як в Італії, так і в Іспанії по сьогоднішній день, порівняно з місцевими громадянами, є обмежені в правах, а велика кількість і досі перебуває в цих країнах в нелегальному статусі. Та все-таки такі характерні ознаки діаспори як збереження своєї духовності, культури та ідентичності, гуртування спершу у церковних, а останніми роками також і у культурно-громадських спільнотах свідчить про те, що процес формування української громади в Італії та Іспанії має основні характеристики, що визначають діаспору. І сьогодні, як і в минулому, неабияку роль в цьому процесі відіграє саме Церква. Як слушно зауважує дослідниця теорії української міграції І.Бойко: «Релігійний фактор - це особлива ознака діаспори. Історія діаспор показує, що релігія стала цементуючим фактором у консолідації представників одновірців (часто співпадаючих з певною національністю)».
Щодо сучасної хвилі еміграції, то на підтвердження такого тезису передусім слід відзначити, що ряд офіційних документів та Кодекси Канонів як Римо Католицької Церкви, так і Східних Церков застерігають, щоби вірним Церкви свого права була гарантована душпастирська опіка на чужині в рідному обряді та рідній мові. Таким чином, переходячи до аналізу практичної діяльності УГКЦ в Італії та Іспанії, хочу зазначити, що власне, завдячуючи вищезазначеним документам Церкви, передумови для душпастирства УГКЦ в згаданих країнах, де наша Церква ще не має власних матеріальних та юридичних структур, були доволі добрими, оскільки нам була надана можливість служіння в римо-католицьких храмах в українському обряді.
2.1 Практична діяльність Української Греко-Католицької Церкви в Італії та Іспанії
Практична діяльність Української Греко-Католицької Церкви у сфері міграції провадиться багатьма різними церковними структурами, зокрема: Апостольськими візитатурами в Італії, Іспанії, Комісіями УГКЦ у справах мігрантів, Пасторально-місійнийним відділом, Карітасом України, Патріаршою катехитичною комісією, Єзуїтською службою для біженців, Морським апостолятом та ін.
Як відомо, масова еміграція з України в Італію розпочалася вкінці 90-х років минулого століття. Розуміючи необхідність духовної опіки українців на чужині, 10 років тому було відкрито храм монастиря оо. Василіан у Римі для пасторальної діяльності серед українських заробітчан, водночас наповнилися і стіни єдиної української парафії свв.Сергія і Вакха у Римі.
Крім того, отці Василіяни, а також о.Іван Музичка (тодішній парох свв.Сергія і Вакха) розпочали пошук українців для утворення у більших містах Італії церковних громад, яким, за домовленістю з італійським єпископатом, надавалася можливість служіння в римо-католицьких храмах. Цей перший етап формування української спільноти в Італії між 1999 - 2003 роками був підготовчим та допоміг українцям в Італії не "загубитись" у чужому світі.
В наступному етапі 2003-2005 за домовленістю Блаженнішого Любомира (Гузара), Глави УГКЦ і Конференції Єпископів Італії було призначено Пасторального координатора для українців в Італії о.Василя Поточняка, котрий поряд із тим, що дбав, як забезпечити духовною опікою ті італійські території, де скупчена велика кількість українських мігрантів, також мав налагоджувати контакти між уже наявними українськими громадами, а 14 січня 2003 року офіційним декретом Конгрегації Східних Церков, на прохання Блаженнійшого Любомира (Гузара), було призначено преосвященного Владику Гліба (Лончину) Апостольським Візитатором для українців в Італії. З березня 2005 року і по сьогодні уряд Пасторального координатора виконує о.Олександр Сапунко, а уряд Апостольського Візитатора з 7 січня 2009 року виконує Владика Діонісій (Ляхович). Як зазначалося, в Італії та Іспанії УГКЦ не має власної єпархії чи екзархату, а тому практична діяльність у сфері імміграції у згаданих країнах провадиться Апостольською Візитатурою.
Наводячи коротку статистику, хотів би зазначити, що станом на сьогодні в Італії служать біля 50 священиків, які обслуговують 125 українських церковних громад в усіх регіонах Італії. Зазвичай українські вірні збираються на молитву та спільні зустрічі в храмах Італійської церкви, а декілька святинь були передані у виключне користування українським громадам.
Нова українська заробітчанська імміграція на теренах Іспанії появилася більш менш у цьому самому часі, що і в Італії. Першим організатором наших спільнот був о. Йосиф Казанова. Тому три роки координатором було призначено о. Гектора Ціммера, а від листопада 2009 о. Василя Бойка. Станом на сьогодні в Іспанії служать 17 священиків, які обслуговують біля 40 українських церковних громад в різних регіонах Іспанії. Протягом останнього року основні зусилля УГКЦ в Іспанії спрямовані на пошук нових місць скупчення українців та утворення там церковних громад. Також налагоджується діяльність в інформативному терені, який би об'єднував українців в Іспанії.
Зазначу, що УГКЦ в Італії на сьогоднішній день вдалося дещо краще розвинути душпастирську діяльність. Хоча як в Італії, так і в Іспанії наша Церква намагається бути присутньою у всіх сферах суспільного життя українців, надаючи їм окрім духовної, моральної, психологічної, нерідко і соціально-правову та матеріальну опіку. Ця опіка полягає в тлумаченні іноземного законодавства, психологічних порадах, сприянням в працевлаштуванні, опіка над хворими та ув'язненими, допомога в перевезенні домовин покійних в Україну, тощо. Щодо фінансування даних заходів, то варто зазначити, що попри певну фінансову допомогу з боку УГКЦ, а також Італійської та Іспанської Церков, нерідко і самі вірні є неабияк солідарними з своїми потребуючими братами та сестрами, і, дякуючи їхнім пожертвам, вдається реалізовувати вищезгадані заходи. Проводяться благодійні акції серед українців в Італії та Іспанії також і для потребуючих в Україні, зокрема дітей.
Скажімо, в Італії більш сприятливими умовами для душпастирства наших вірних є присутність монаших чоловічих та жіночих згромаджень, а також двох Українських папських колегій. Так, наприклад, від 2005 року Сестри Служебниці Генерального дому в Римі відвідують ув'язнених українських жінок у Римі (Centro Identificazione ed Espulsione). Тут постійно знаходяться 10-12 жінок (особи змінюються), яких затримують без документів на території Італії. Сестри розмовляють з ними, надаючи духовну і моральну підтримку. Часто деякі з них перебувають на межі психічного й емоційного зриву. Сестри організовують з ними спільні і приватні молитви, провадять духовні розмови, приносять їм духовну літературу й релігійну атрибутику.
На сьогоднішній день при церковних громадах вже діють декілька недільних шкіл, в яких діти вивчають українську мову та культуру.
Єднанню українських іммігрантів в Італії сприяє проведення різних культурно-мистецьких заходів, і тут є неабиякий вклад українських студентів Папських колегій.
Десять років поспіль УГКЦ в Італії є організатором всеіталійського Дня Матері, який проводиться у Римі. На свято зїжджаються представники українських громад із усієї Італії у кількості 3 -5 000 тис. осіб. З України на Свято запрошуються народні та заслужені артисти та відомі виконавці української пісні. Це свято по праву можна вважати найбільшим об'єднавчим заходом загальнонаціонального рівня в Італії. У багатьох містах Італії українські церковні громади беруть участь в «Святі народів», яке організовує Італійська церква, де різні іноземні народи представляють власну культуру та традиції. Все частіше багато італійців приходить на наші богослужіння, щоби насолодитися їх духовною красою та співучістю. Більшість італійських родин, у яких працювали наші українці, є добре обізнаною з українською історією та культурою.
Протягом останнього року основні зусилля УГКЦ в Італії направлені на душпастирську опіку молоді. В Римі при парафії св.Сергія Вакха відбуваються регулярні зустрічі молодих Українців Риму, за участю яких організовуються різноманітні духовно-культурні заходи розважального характеру. Схожа діяльність ведеться і в багатьох інших громадах Італії, а для її розвитку розробляється проект щодо створення катехитичних груп праці з молоддю, до яких належали б священик, сестра, лідер від молоді та дорослих мирян, які б виїжджали на вихідні (субота, неділя) до парафій в Італії для духовного спілкування чи реколекцій.
Вагомим інформативно-об'єднавчим чинником протягом цих останніх восьми років став християнський часопис українців в Італії "До Світла". Він розповсюджується серед українців усіх регіонів Італії та намагається висвітлювати різноманітні аспекти іммігрантського побуту і життя, а також місце Церкви в цьому житті. Зростання тиражу та кількості дописувачів стало доказом того, що журнал має не тільки інформаційну, але і об'єднавчу силу та виховує українців у переконанні не цуратись українства та своїх традицій. З 2008 року в Інтернеті запрацював і веб-сайт УГКЦ в Італії (http://www.chiesaucraina.it/).
Майже кожної неділі відбуваються душпастирські візити Апостольського візитатора до українських громад Італії та Іспанії, завдяки яким налагоджуються тісні стосунки з місцевими єпископами та вивчаються можливості розширення душпастирських осередків та потреби українців.
Підсумовуючи короткий огляд діяльності Церковних громад в Італії та Іспанії, хотів би зазначити, що вони, як очевидно, виконують функції не лише духовного, але також культурного та соціального центру. Саме в Церкві українці за кордоном мають можливість зустрічатися, обговорювати свої проблеми, об'єднувати зусилля для подолання цих проблем та самоорганізовуватися. Фактично, церковні громади послужили зародками усіх помітних громадських організацій українців, реалізації спільних ініціатив, створення недільних та суботніх шкіл. Хотів би пригадати і про те, що сьогодні як в Італії, так і в Іспанії діють десятки культурно-гормадських об'єднань, які відіграють не менш важливу роль у процесі формування української діаспори. Як відомо, багато з них зародилися на ґрунті церковної громади, які сьогодні вже в силі діяти самостійно. І, можливо, допоки з боку держави поки що не зауважується рішучих кроків у формуванні української діаспори, то саме співпраця Церкви та культурно-громадських організацій в Італії та Іспанії мала б стати запорукою утвердження держави Україна у міжнародній спільноті.
З мого боку, представляючи власне не громадську організацію, а церковну, хочу запевнити представників українських громадських організацій, що Українська діаспора в Італії завжди може розраховувати на допомогу УГКЦ як інтегруючої складової частини української спільноти в Італії у всіх соціальних, економічних, культурних ініціативах, пов'язаних із турботою про покращення долі українського емігранта та становлення української діаспори в Італії.
Природа церковної і громадської організації є дещо відмінною, відповідно і функції мають нерідко відмінний характер. Однак хотів би наголосити, що цей відмінний характер функцій не означає, що вони є між собою конфліктними, а радше, навпаки, взаємодоповнюючими.
Тому, не менш важливим для громадських організацій та церковних громад є плекання взаємоповаги, порозуміння та співпраці, не заступаючи при цьому місця один одного, а радше взаємно допомагаючи. Жодна зі сторін не повинна бути загрозою для іншої, а тільки взаємним збагаченням та посиленням.
Як Апостольський Візитатор для українців в Італії намагаюся бути завжди гарантом того, щоб церковні громади в Італії ніколи не відкидали громадські ініціативи. Водночас як пастир, хотів би закликати лідерів так направляти працю громадських організацій, щоб вони були на службі людині, не переслідували меркантильних цілей, стояли на сторожі суверенітету України, підтримували всіляко європейську перспективу нашої Батьківщини, плекали мир та братню любов поміж народами.
На завершення, закликаю громадські організації та усіх людей доброї волі, навіть якщо вони і не є вірними УГКЦ, не відділятися від наших церковних громад, а, навпаки, налагоджувати контакти для спільної тіснішої співпраці, і в такому дусі хочу побажати, щоб українська спільнота в Європі сформувалася в справжню діаспору для якнайбільшого утвердження держави Україна у міжнародній спільноті.
3. Заходи з боку УГКЦ в Україні на підтримку українських емігрантів на чужині та іноземних іммігрантів в Україні
Практична діяльність Української Греко-Католицької Церкви в Україні у сфері міграції провадиться багатьма різними церковними структурами, зокрема:Апостольські візитатури у Італії, Іспанії, Великобританії та Ірландії, Комісія УГКЦ у справах мігрантів, Пасторально-місійний відділ, Карітас України, Патріарша катехитична комісія, Єзуїтська служба біженцям, Морський апостолят та ін. Загалом ця діяльність, що характеризується своїми особливостями та труднощами, здійснюється на двох взаємопов'язаних рівнях:
І. безпосереднє служіння людям (українські мігранти таповертанці, їхні рідні та діти, біженці та іноземні іммігранти в Україні, а також моряки, котрі прибувають до портів Австралії, Великобританії, Канади, США та України);
ІІ. підготовка душпастирів та координація душпастирської опіки мігрантів;
ІІІ. підготовка та представлення позиції УГКЦ щодо феномену міграції та викликів, які її супроводжують на національному та міжнародному рівнях.
Коротко проаналізуємо ситуацію по кожному із рівнів та вкажемо на конкретні кроки структур УГКЦ, спрямованих на подолання труднощів та вирішення проблем.
І. Безпосереднє служіння
Відповідно до пасторального контексту можемо виділяти шість цільових груп осіб:
1) українські трудові мігранти, котрі працюють закордоном (за даними експертів зараз налічується 4,5 млн. емігрантів за кордоном, близько 2 млн. з яких працюють у ЄС);
2) члени родин мігрантів, котрі залишилися в Україні (вперше в історії України люди виїжджають на заробітки, залишаючи родини на Батьківщині);
3) повертанці (за свідченням соціологів близько 70% українських трудових мігрантів декларують бажання повертатися до своїх родин та не більше 20% реалізує це бажання);
4) жертви торгівлі людьми (поширення нелегальної міграції сприяє виникненню організованих злочинних угруповань, які активно долучаються до торгівлі людьми);
5) іммігранти та біженці в Україні (територією нашої держави проходить один із основних транзитних шляхів із Півдня та Сходу до Західної Європи);
1) Українські трудові емігранти
Церковні громади за кордоном виконують функції не лише духовного центру, але також культурного та соціального центру. Саме в Церкві українці за кордоном мають можливість зустрічатися, обговорювати свої проблеми, об'єднувати зусилля для подолання цих проблем та самоорганізовуватися. Фактично, церковні громади послужили зародками усіх помітних громадських організацій українців, реалізації спільних ініціатив, створення недільних та суботніх шкіл тощо.
За даними соціологічні дослідження української трудової міграції (результати презентовані у червні 2009 р. Карітасом України за участі Комісії УГКЦ у справах мігрантів) пасторальні потреби мігрантів не будуть зменшуватися найближчих 5 років. Навпаки, існує велика ймовірність, що вони зростатимуть через вторинну міграцію (коли до мігрантів переїжджають члени їхніх родин) та формування осередків української діаспори у вищезгаданих країнах. Обидва процеси уже спостерігаються. Ознакою цього є вкорінення мігрантів у країнах перебування і формування власного культурного середовища. Зокрема, створення різноманітних структур самоорганізації (наприклад: Християнське товариство українців Італії, Спілка українців Португалії, Федерація українських асоціацій Іспанії тощо), зародження власних медіа (виходять газети, діють інтернет-сторінки, існують спроби радіо та телепередач), засновуються суботні та недільні школи (у Португалії діє до двох десятків), поширюються щорічні святкування (наприклад, відзначення Дня Матері), мистецькі конкурси та концерти.
Окремо слід згадати відносини між "старою" українською діаспорою і новоприбулими емігрантами. На жаль, між ними бракує місточків, і вони формують два окремих середовища. Це особливо помітно на прикладах Німеччини, Великобританії та Польщі. Нових мігрантів майже немає ні більшості храмах, ні старих громадських організаціях. Попри необхідність у притоці "свіжої крові", "стара" діаспора здебільшого не хоче приймати новоприбулих. Вони для неї є незрозумілими, майже зрадниками. Однак, внесок трудових мігрантів у економічний розвиток України неможливо переоцінити.
На жаль, новітня хвиля міграції ще не сформувала власного бачення своєї ролі і завдань. Здебільшого представники емігрантських організацій четвертої хвилі послуговуються риторикою діаспори попередніх міграційних хвиль або українського політикуму, котрі інколи є далекими від реалій життя сучасного мігранта. Тому, для відображення реальних потреб представники новітньої хвилі міграції потребують вироблення власної позиції та бачення.
2) Члени родин мігрантів
Крім служіння закордоном, новітня українська трудова міграція ставить перед Церквою виклики і в Україні. Вони стосуються збереження цілості сімей. Вперше в історії України люди їдуть на роботу, залишаючи родини вдома. Це несе із собою три найбільші небезпеки:
<!--[if !supportLists]--> а. <!--[endif]-->перетворення мігранта на засіб отримання грошей (за свідченнями деяких мігрантів, вони відчувають себе своєрідними банкоматами);
<!--[if !supportLists]--> б. <!--[endif]-->послаблення емоційно-психологічних зв'язків та взаєморозуміння між подругами (емоційний контакт зберігається не довше 9 місяців розлуки, після цього відносини слід відбудовувати заново);
<!--[if !supportLists]--> в. <!--[endif]-->виховання дітей без прикладу батька, матері або й обох батьків (діти інколи можуть бездумно витрачати отримані з-закордону гроші з почуттям помсти за те, що їх залишили).
У результаті різко підвищується кількість розлучень в Україні та спостерігається девіантна поведінка у дітей мігрантів. Попри те, що люди виїжджають за кордон заради сім'ї, саме вона стає чи не першою жертвою. Щоб долати ці негативні явища, Комісія УГКЦ у справах мігрантів ініціювала створення в Україні порадень для родин мігрантів (діють у Львові, Києві та Донецьку, плануються у Тернополі та Івано-Франківську). Усвідомлюючи відповідальність перед збереженням сутності сім'ї, а не тільки її зовнішньої форми та складності надання фахової терапії чи духовної поради у випадку закритості самого реципієнта, комісією експертів (душпастир, сімейний консультант, психолог, медик, юрист) постановлено надавати послуги лише тим людям і сім'ям, котрі мають бажання врятувати свою сім'ю та усвідомлюють загрози. Існують плани створення широкодоступної комунікативної мережі, яка дозволятиме членам сім'ї вільно спілкуватися протягом 2-3 годин за допомогою відео-зв'язку.
Карітас України у рамках проекту "Діти вулиці" організував центри дозвілля для дітей мігрантів на основі регіональних Карітасів у Львівській та Івано-Франківській областях.
Пасторально-місійним відділом вже втретє поспіль організовано прощу родин мігрантів до Зарваниці, під час якою мігранти разом із своїми рідними мають можливість спільно молитися, духовно зростати та шукати порозуміння між собою. З цією ж метою ПМВ організовано регулярні зустрічі мігрантів та членів їхніх родин у Дрогобичі. Подібні зустрічі організовані і парафіяльними священними у Стрию.
3) Повертанці
Українські трудові мігранти підтримують тісний зв'язок із Україною загалом (особливо цікавляться її політичним життям) та колом рідних та друзів, зокрема. Ілюстрації цього - активність українських мігрантів у країнах ЄС під час останніх президентських та парламентських виборів (про це свідчать дані з ЦВК по закордонному окрузі) чи регулярні поїздки до України в часі різдвяних та великодніх свят. Це пояснюється спрямованістю на повернення додому. Близько чверті мігрантів повертаються після 2-4 років праці за кордоном. При цьому вони зустрічаються із проблемою реінтеграції в українське суспільство, яке за ці роки змінилося, а переважна більшість соціальних зв'язків в Україні втрачена. Якщо мігранту не вдається подолати ці труднощі, він знову їде шукати працю за кордоном. Найчастіше це відбувається після 3-4 місяців перебування вдома. Ефективний спосіб полегшення реінтеграції - розпочинати її ще під час перебування за кордоном. Це можна робити за допомогою українських церковних спільнот в Україні та за кордоном, а також громадських асоціацій.
На сьогодні діє Мережа солідарності України, створена Карітасом України за участі Комісії УГКЦ у справах мігрантів, основним завданням якої є допомога повертанцям. Мережа охоплює 30 церковних структур та громадських організацій у 25 регіонах України і передбачає як консультаційну допомогу юриста та психолога, так і матеріальну. Перспективним бачиться включення до роботи мережі місцевих парафій у селах, куди повертаються мігранти.
4) Жертви торгівлі людьми
Загалом в Україні працює понад 70 неурядових організацій (НУО), які реалізують проекти з протидії торгівлі людьми. Можна виділити три основних види таких проектів, до яких активно залучаються регіональні осередки Карітасів:
<!--[if !supportLists]-->· <!--[endif]-->Просвітницька та превентивна діяльність. Пропонуються просвітницькі лекції, зустрічі та дискусії, на яких обговорюються проблеми торгівлі людьми та демонструються тематичні відеофільми для молоді, жінок, священиків, медиків, правоохоронців, соціальних працівників тощо (усі НУО реалізують подібні проекти);
<!--[if !supportLists]-->· <!--[endif]-->Телефонні гарячі лінії. Статистика свідчить, що більшість дзвінків (30%) носять інформаційний характер для мас-медіа, державних органів тощо; близько 7% від родичів потенційних потерпілих і близько 6% - конкретні заяви про факти торгівлі людьми (гарячі лінії провадять 16 НУО, у тому числі і місцеві відділення Карітасу).
<!--[if !supportLists]-->· <!--[endif]-->Допомога потерпілим, що включає конфіденційний притулок, медичне обслуговування, психологічний супровід, допомога у пошуку роботи, фінансова допомога (подібні проекти реалізують більше 30 НУО).
З метою налагодження міжнародної співпраці та обміну інформацією між християнськими організаціями, які займаються протидією торгівлі людьми, в 2001 році створено «Coatnet» - міжнародну програму "Мережа християнських організацій проти торгівлі жінками" (за участю Німеччини, Чехії, Швейцарії, України та Литви). В рамках програми розпочав роботу притулок для 10 жінок - жертв торгівлі, які повернулись в Україну. При сприянні і фінансовій допомозі міжнародних партнерів Карітас України забезпечує конфіденційне і безпечне перебування жінок в притулку протягом 3 місяців. За цей час вони проходять медичну і психологічну реабілітацію, мають можливість скористатись юридичними консультаціями, тренінгами для працевлаштування. Однак спостерігається певне зменшення потреби у таких притулках, один із яких навіть довелося закрити.
З 2004 року Карітас України спільно зі своїми місцевими відділеннями розвиває мережу Центрів допомоги жертвам торгівлі людьми, покликаних забезпечити потерпілим комплексну реінтеграційну допомогу через надання їм всебічних послуг, а саме: психологічної підтримки, соціальної та медичної допомоги, а також допомоги у працевлаштуванні; проведення просвітницької діяльності стосовно підвищення рівня обізнаності української громадськості в цій проблемі та поліпшення ставлення суспільства до потерпілих, допомогти постраждалим у психологічній, соціальній та професійній реабілітації. На сьогодні центри діють у чотирьох містах Західної України (Хмельницький, Івано-Франківськ, Сокаль та Дрогобич).
5) Іммігранти та біженці в Україні
Перед УГКЦ у цій ситуації стоїть два основних завдання: розвиток толерантного ставлення до іноземців в Україні на засадах гостинності та соціальна допомога біженцям (над якою активно працює мережа Карітасу, зокрема Карітас Мукачева, де розташовано один із найбільших центрів тимчасового перебування біженців).
Єзуїтською службою біженців у Львові відкрито будинок для біженців, що вже прийняв до десятка іноземців, котрі мають можливість отримувати юридичну допомогу та творити спільноту.
Окрім транзитних мігрантів діяльність УГКЦ поширюється на студентів-іноземців. Духовна опіка перших здійснюється парафіяльними священиками у співпраці із Комісією УГКЦ у справах молоді, зокрема у м. Тернопіль. Однак така діяльність не набула поширення, тому що більшість іноземних студентів (навчаються у медичних вузах) походять із арабських країн і сповідують іслам.
ІІ. Підготовка душпастирів та координація душпастирської опіки
Міграція сповнена серйозних викликів, пов'язаних із глибокими індивідуальними стражданнями, а інколи навіть і людськими трагедіями. Попри те, що люди виїжджають за кордон заради сім'ї, саме вона стає чи не першою жертвою. Адекватна відповідь інколи вимагає направду героїчного зусилля як від самих мігрантів та їхніх рідних, так і від тих, хто їм служить. Для священиків з України це новий вид служіння, який потребує додаткової ґрунтовної підготовки. У цьому напрямку робляться лише перші кроки на відміну від безпосереднього служіння.
Чи не перші спроби підвищити рівень обізнаності і готовності послужити душпастирів мігрантам стосуються питань протидії торгівлі людьми. Карітас Самбірсько-Дрогобицької єпархії проводив вишкіл душпастирів з цих питань, що охопив фактично усіх священників єпархії. Минулого року Карітасом Самбірсько-Дрогобицької єпархії, спільно із референтурою із соціальних питань та Комісією УГКЦ у справах мігрантів підготовано навчально-методичний модуль для студентів Духовних семінарій УГКЦ "Міграція та проблеми торгівлі людьми", який був презентований для представників з п'яти семінарій УГКЦ. Модуль містить інформацію щодо богословського розуміння проблематики, психологічного стану мігранта/жертв торгівлі людьми та інформацію щодо правового та соціального захисту мігрантів у країнах Євросоюзу.
Наступний крок був зроблений Комісією УГКЦ у справах мігрантів, котра підготувала підручник для душпастирів "Відчуваючи серцебиття мігранта" про психологічні виклики, котрі переживають трудові мігранти та члени їхніх родин, та містить практичні поради щодо сповіді, підготовки проповідей тощо. Протягом року по підручнику було проведено тренінги для деканів Самбірсько-Дрогобицької єпархії, семінаристів Львівської Духовної семінарії, лідерів громадських організацій, а також лекція-презентація на Митрополичому Синоді єпископів УГКЦ.
У м. Трускавець Пасторально-місійний відділ провів навчальний семінар для викладачів місіології семінарій та монаших спільнот УГКЦ, що мав на меті уніфікацію програми викладів богослов'я місій у навчальних закладах УГКЦ. Ексклюзивним доповідачами були о. Жанфранческо Колцані (don Gianfrancesco Colzani), професор місіології Папського університету Урбаніана та ректор Дрогобицької духовної семінарії митр. Прот. Мирон Бендик зосередить увагу учасників семінару на особливостях місійного служіння УГКЦ. У семінарі взяли участь представники Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської та Дрогобицької семінарій, а також Українського католицького університету. Монашество представляють отці студити, отці редемптористи, отці василіани та сестри служебниці.
Зараз Комісією УГКЦ у справах мігрантів завершується видання порадника для душпастирів з правових аспектів міграції, метою якого є підвищити обізнаність душпастирів з правових питань, що стосуються перебування мігрантів закордоном (медичне обслуговування, соціальне забезпечення, захист трудових прав, об'єднання сімей тощо). Саме до пароха часто приходять люди із питаннями про виїзд за кордон. Порадник покликаний підказати душпастирю, куди спрямувати потенційного мігранта та від яких загроз його застерегти.
Ефективне реагування на виклики міграції вимагає від Церкви зосередження наявних ресурсів та вироблення загальноїпозиції. Та найважливіше - бути разом із мігрантом у його пошуку свого місця у глобальному світі, пам'ятаючи слова нашого Господа: "Я був чужинцем, і Ви мене прийняли» (Мт 25, ).
Література
1. С. БОЙКО, Українська діаспора Австралії як суб'єкт політики: Автореферат дис. ... канд. політ. наук: 23.00.04 / Одеська національна юридична академія. - Одеса, 2001.
2. Інструкція Папської Ради в справах душпастирства мігрантів та подорожуючих, «Erga migrantes caritas Christi», Рим, 2004.
3. Кодекс Канонів Східних Церков, Рим, 1993.
4. ІOANNES PAULUS PP. II, Constitutio apostolica Pastor Bonus, art. 59, in AAS, 80 (1988).
4. Il nuovo Codice di Diritto Canonico, Studi, Torino, 1985.
5. G.G. TASSELLO (a cura di), Enchiridion della Chiesa per le migrazioni. Documenti magisteriali ed ecumenici sulla pastorale della mobilità umana (1887-2000), EDB, Bologna 2001.
5. Sonia BARABASH BUSTELO, - Teodoro BARABASH SENIW, Iglesia Greco-católica ucraniana, Lviv, Editorial Misioner, 2006.
Автори:
Владика Діонісій Ляхович, Апостольський Візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії та п.Григорій Селещук, Голова Комісії УГКЦ у справах мігрантів
<!--[if !supportFootnotes]-->
<!--[endif]-->
Матеріал другої частини підготував п.Григорій Селещук, Голова Комісії УГКЦ у справах мігрантів
І. С. БОЙКО, Українська діаспора Австралії як суб'єкт політики: Автореферат дис. ... канд. політ. наук: 23.00.04 / Одеська національна юридична академія. - Одеса, 2001. - 16 с.
Інструкція Папської Ради в справах душпастирства мігрантів та подорожуючих, «Erga migrantes caritas Christi», Рим, 2004; ІOANNES PAULUS PP. II, Constitutio apostolica Pastor Bonus, art. 59, in AAS, 80 (1988), p. 875.
Пор. Кодекс Канонічного права (Римо Католицької Церкви), Кан. 112, § 1 ; 213; 214 та інші.
Пор. Кодекс Канонів Східних Церков, Кан. 28 § 1; 32; 38; 588 та інші.
Пор. G.G. TASSELLO (a cura di), Enchiridion della Chiesa per le migrazioni. Documenti magisteriali ed ecumenici sulla pastorale della mobilità umana (1887-2000), EDB, Bologna 2001.
виступ опубліковано на http://www.chiesaucraina.it/ucra/index.php?option=...
|
Коментар: 0 Переглядів: 372
Мітки: убцр, укц |
