882 дні(в) тому  Цитата('441260','441260','5','7479')">Повідомити про спамГерої польсько-української війни. Отаман Андрій Долуд
Продовжуємо цикл публікацій про польсько-українську війну 1918-1919 рр.
 На відміну від поляків, українці оточили героїчним ореолом передовсім полковника Дмитра Вітовського та головнокомандувача УГА Мирона Тарнавського. Коли генерал помер (1938 р.), українці влаштували йому у Львові пишний і багатолюдний похорон, ба навіть польська поліція віддавала честь кортежу з тілом покійника.
Але оскільки про Д. Вітовського та про М. Тарнавського "Газета" вже писала (див. "Люди Львова" за 5 листопада 2004 р. і 28 жовтня 2005 р. відповідно), то сьогодні розповімо про отамана Андрія Долуда - найталановитішого командира УГА середньої ланки.
Він народився 15 жовтня 1893-го в Єлизаветграді (тепер Кіровоград). Після закінчення місцевої гімназії навчався в Одеському піхотному юнкерському училищі, звання поручника отримав 1913 р. У 1914-1917 рр. перебував на фронтах Першої світової війни. Був одним із перших будівничих армії Української Республіки; його обрали до проводу Української соціально-демократичної робітничої партії, Центральної Ради, делегатом Всеукраїнського військового з'їзду.
Очевидно, що керівництво ЗУНР розраховувало на підтримку гетьмана Павла Скоропадського. Проте тоді гетьман рахував кожного солдата, тому встиг відправити до Львова лише Окремий козацький загін ім. І. Гонти у складі 45 вояків на чолі з отаманом Долудом.
А все ж це була дієва підмога. Загін А. Долуда вступив у бій 14 листопада (вранці наступного дня після прибуття до Львова), а вже 15 листопада очистив від ворога весь Замарстинів і частину Клепарова. Відтак полковник Гнат Стефанів - перший головнокомандувач українського війська ЗУНР після Д. Вітовського - на штабній нараді сказав, що "якби вся наша залога відзначалася такою хоробрістю, як наші наддніпрянські брати, до кількох днів із польських військ у Львові й сліду не було б".
Після відступу УГА зі Львова 22 листопада Окремий козацький загін ім. І. Гонти зайняв позиції на лінії Брюховичі - Великі Грибовичі. Невдовзі завдяки добровольцям з Яворівщини загін А. Долуда розрісся до куреня, згодом - групи у складі трьох куренів і брав участь у боях за Львів і на Жовківському відтинку фронту. Як і їхній командир, вояки А. Долуда вирізнялися хоробрістю, дисциплінованістю та бравим виглядом.
Сучасники згадують, що найбільше поляки побоювалися долудівців. Чому? А. Долуд і козаки-наддніпрянці прибули до Львова в строях Кубанського козачого війська ("черкеска" - улюблений стрій гетьмана П. Скоропадського), які нащадки запорізьких козаків запозичили у войовничих кавказьких племен. А Степан Шах - поручник частини А. Долуда - згадував, що через їхній бравий вигляд ("напівфантастичне черкеське виеквіповання") долудівців побоювалося й українське цивільне населення. Зі спогадів С. Шаха відомо також, як А. Долуд подбав про такий вигляд галицького поповнення свого загону. Коли частина отамана Долуда відзначилася в боях за Городок у березні 1919 р., він наполіг, щоб командування нагородило загін не лише подякою. Невдовзі кожен його підлеглий отримав залізну каску французького виробництва, що було рідкістю і в українській, і в польській арміях. В інших частинах, позбавлених такої "розкоші", це викликало заздрощі; заздрісники прозвали вояків А. Долуда "бляхарями". Але долудівці, які з гордістю називали себе "штурмбатальйоном", швидко засвоїли й цю назву.
Після відходу української армії за Збруч А. Долуд командував збройними частинами армії УНР на більшовицькому й денікінському фронтах. Підвищений до рангу полковника був начальником штабу успішного першого зимового походу тилами Червоної Армії 1919-1920 рр. Відтак - командир 5-ї Херсонської дивізії, половину якої становили галичани. Дивізія полковника А. Долуда хоробро билася з кінною армією Семена Будьонного, відзначилася в оборонних боях на Поділлі.
Після поразки національно-визвольних змагань польська влада інтернувала полковника А. Долуда в таборі в містечку Каліш. Не бачачи для себе перспективи, А. Долуд (головний отаман Симон Петлюра підвищив його до рангу генерала-хорунжого) 1921 р. виїхав до Бразилії. Відтак справді здібного та хороброго воєначальника призабули.
Утім йому судилося довге та, хочеться сподіватися, щасливе життя. Герой польсько-української війни помер 6 вересня 1976 року в бразильському місті Курітіба, де його й поховали.
Ігор Чорновол
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2007/11/02/2735...
| 
