Владика Єремія

Єремія (світське ім'я Єлісей) Ференс

(нар. 29.12.1962, м.Папандува, штат Санта Катаріна, Бразилія)

громадянин Бразилії українського походження

Освіта та професійна діяльність:

У 1976 р. вступив до семінарії Святого Йосифа в м.Прудентополіс (штат Парана, Бразилія). Після цього навчався в Василіянському Новіціяті м.Іваї (штат Парана, Бразилія). В 1985 р. був прийнятий до Української автокефальної православної церкви і відбув на навчання до семінарії Св. Софії (м.Савдн-Бавдн-Брук, штат Нью-Джерсі, США).

30 листопада 1988 р. Преосвященний Владика Антоній, Єпископ Ньо-Йоркський і Вашингтонський рукоположив його в ієро-дияконство, 29 січня 1989 р. Блаженіший Владика Мстислав, Митрополит УПЦ в США та УАПЦ в діаспорі руко положив Ієро-диякона Єремію в сан священства і трохи пізніше призначив його настоятелем собору Св.Димитрія Солунського в м.Курітіба та дав парафію Св.Архистратига Михаїла в м.Курітіба (штат Парана, Бразилія) та парафію Св.Володимира в м.Ірасема (штата Санта-Катаріна, Бразилія).

На VI Єпархіальному Соборі, що відбувся в 1993 р. в м.Курітіба, ієромонах Єремія був обраний соборно і затверджений Собором Єпископів УПЦ в США на Правлячого Єпископа - Єпарха Південноамериканськох Єпархії УАПЦ, піднесений до чину Архимандрита і висвячений Митрополитом УПЦ в США та УАПЦ в діаспорі, Архієпископом Нью-Йоркським і Вашингтонським УПЦ США та Австролійсько-Новозеландським УАПЦ і правлячим на той час Єпископом Південноамериканської єпархії УАПЦ.

У 2008 р. став Архієпископом Української автокефальної церкви Південної Америки.

Характеристика:

Єремія Ференц зробив великий внесок до справи консолідації місцевого українства. Завдяки достатньо сильному впливу Української автокефальної православної церкви  в Бразилії, а також в Аргентині та Парагваї, Владика Єремія через релігію намагається підтримувати в середовищі громади „український" дух, заохочує вивчати українську мову, зберігати національні традиції, звичаї і фольклор.

За 15-річний час своєї єпископської діяльності Владика Єремія посвятив 5 новозбудованих храмів-церков УАПЦ, з яких 3 в Бразилії та 2 в Парагваї; 9 відновлених храмів-церков, з яких 4 в Бразилії, 3 в Парагваї, 2 в Аргентині, а також 8 новозбудованих урочистих залів.

Він посвятив поновлений Єпархіальний дім і новозбудовану Єпархіальну Семінарію ім. Св. Кирила і Мефодія (в 2002 р.).

За цей час Єпископ Єремія висвятив 7 нових священників та 3 дияконів, випускників Семінарії ім. Св. Кирила і Мефодія, прийняв 3 священників з інших юрисдикцій та одну парафію ветеро-католиків. Крім цього було засновано 5 нових парафій (4 в Бразилії та 1 в Парагваї). Зараз Єпархія нараховує 34 громади-парафії.

В 2002 р. було засновано Місійний православний інститут.

В 1995 р. Владика зустрічався з Вселенським Патріархом Варфоломеєм І з метою сприяти канонічності Української православної церкви в діаспорі. В 1998 р. порушив питання легалізації УАПЦ в Аргентині, яку до того моменту репрезентувало Братство Св. Покрови та Духовна обслуга парафій в провінції Чако. В 2000 р. вирішив питання легалізування УАПЦ в Парагваї, яку до того репрезентувало Братство Св. Юрія.

Також треба згадати, що з метою залучення молоді до церкви протягом цього періоду було видано (в перекладі португальською мовою) «Служебник», «Молитовник», «Требник», «Часослов», «Молебень до Св.Архистратига Михаїла» та «Акафист до Пресв. Богоматері».

При єпархії діє зорганізоване Об'єднання українських православних сестрицтв та Ліга православної молоді в Парагваї. В 2001 та 2002 рр. відбулися Єпархіальні конгреси православної молоді в Бразилії та Парагваї. При церквах засновані та функціонують церковні хори, які співають українською мовою під час служби.

Єпископ Єремія сприяє налагодженню співпраці між українською громадою Південної Америки та Україною. В 1995 р. зустрічався з Президентом України Л.Кучмою в м.Бразиліа (Бразилія) та м.Буенос-Айрес (Аргентина).

Подання голови правління Українсько-бразильської Центральної репрезентації Віторіо Соротюка до музею "Українці в світі",

готувала Марина Бондаренко

стаття в газеті "Gazeta do Povo"

Sua Graça, Jeremias Ferens, o arcebispo

Publicado em 17/04/2009 | jcfernandes@gazetadopovo.com.br
http://portal.rpc.com.br/gazetadopovo/colunistas/c...

“Ve hovórete po ucrainski?” dispara à queima-roupa dom Jeremias Ferens à fotógrafa Priscila Forone, da Gazeta do Povo, ao se ver diante de um rebento da Ucrânia. Quer saber se ela fala a língua dos antepassados. “Ni, ni” – desconversa Pri, com as bochechas rosadas de uma florista de Kiev. “Tsc-tsc-tsc. Os jovens não conhecem mais o idioma dos seus,” decreta o arcebispo da Igreja Ortodoxa Autocefálica Ucraniana na América do Sul. Ele é solene: tem um dedo em riste na Panagia – sua medalha episcopal – e outro num fumegante Marlboro. Eis o homem.

Dom Jeremias é um fenômeno. Tem apenas 46 anos e nada menos do que 15 de episcopado. Sagrou-se bispo aos 30 e arcebispo ano passado. Sob sua tutela estão famílias ucranianas ortodoxas da Argentina, Paraguai e Brasil. Com tantos afazeres, passa quase metade do ano em viagens pastorais. Só aos Estados Unidos foi 34 vezes, sem falar na Turquia, Bélgica, Inglaterra, Espanha, Grécia e Guaratuba. Isso mesmo.

Ferens gosta tanto de Guaratuba quanto de Constantinopla, onde vira-e-mexe faz o beija-mão do patriarca Bartolomeu I, “papa” de 300 milhões de ortodoxos. Além da travessia no ferry-boat, não dispensa, idem, um batuque na cozinha, na qual manda tanto quanto na sua catedral bizantina – a pequena São Demétrio, erguida em 1960 num capão da Cândido Hartmann. O templo é uma das melhores paisagens curitibanas: fica a meio caminho do Parque Barigui, tem um sino pequeno no pátio e, heresia, é vizinho de um megacentro de fitness e wellness.

Estando em casa, é o arcebispo quem comanda a feitura de pratos como o varêneke, perohê, holubtsy e do borsch – sopa típica com beterraba, sua especialidade ao lado do hrin, a raiz forte, da qual é o maior vendedor da redondeza. “Eu invento receitas”, anuncia Jeremias, o chef, entre uma tragada e outra. No quesito forno e fogão, admite, perde apenas para os gourmets do Restaurante Durski. E não lhe falem em pierogis de feirinhas de gastronomia: ele bufa.

Além de guloseimas, inventa piadas. Faça um teste – procure o ucrainets mais próximo e pergunte se já ouviu falar de dom Ferens. Prepare-se para ouvir um sonoro “conheço. Ele é um sarro.” Pois é mesmo. Se preciso for, lança mão da santa comédia até nas longas missas pontificais, originadas no século 4 e cantadas do princípio ao fim. Mal dá para imaginar os gracejos do clérigo paramentado de negro, em meio à bruma da vela de cera pura e diante de duas centenas de piedosos, todos em pé – pois em rito ortodoxo cadeira não tem não.

“Tem quem não goste”, cicia. Pois ele sente muito: trouxe o bom humor dos rincões de Papanduva, berço em que o aninharam Antônio Ferens e Tereza Krokhmalhny. Nada o detém. Sai com algum chiste até ao explicar o significado das duas serpentes que enfeitam o báculo episcopal: “Tem uma cruz no meio, viu – é para uma cobra não comer a outra.” E assim segue levando ao céu e às gargalhadas as cerca de 70 famílias de seu ainda mais minúsculo Vaticano. Se Ferens comparece, sobra alegria no Clube Subras ou na reunião das belas babas de maçãs salientes e gigantescos olhos azuis. Azuis como os dele.

Não escapam às anedotas nem os forasteiros que vêm às novenas a São Miguel, às segundas-feiras. Nesses dias, o público é de descendentes de italianos, alemães, caboclos e quem mais esteja à caça de uma graça, incluindo os poloneses, com quem os ucranianos não se bicam pelo menos desde o século 14. Não importa: é impossível passar impune pelo arcebispo – um sujeito cheio de bossa, que fuma de clergyman e com os pés no chão na sacadinha de seu palácio episcopal – igual a tantas casas da Curitiba mais ou menos de vida. Ele é dos nossos.

Não por menos, os fiéis o enchem de presentes. Ainda bem que usam desconfiômetro: nada de meias, lenços e toalhas. O arcebispo já tem reservas para a eternidade. “Eu gosto é de perfume”, diverte-se. Baforada, tchau e bênção: slava Issusu Christu. Salve, salve Jeremias.

José Carlos Fernandes é jornalista.