Це мій Щоденник (Журнал/Блог). Ви можете залишити свої коментарі відносно моїх записів. В деяких групах дозволено додавати записи усім відвідувачам сайту.
Віра Вовк Селянська
(нар. 02.01.1926, м. Борислав, Україна)
громадянка Бразилії українського походження,
має посвідчення закордонного українця
Освіта та професійна діяльність:
- Університет м. Тюбінген (Німеччина) - вища освіта за напрямками „германістика, славістика, музикознавство та літературознавство".
- Католицький університет м.Ріо-де-Жанейро (Бразилія) - отримує науковий ступінь доктора філософії.
- Колумбійський університет (м.Нью-Йорк, США) - стажування.
- Мюнхенський університет (Німеччина) - стажування.
Професор німецької літератури в Державному університеті м.Ріо-де-Жанейро (Бразилія), з 1957 р. - голова кафедри германістики в цьому університеті, письменниця (поетеса, прозаїк, драматург), літературознавець і перекладачка. Виступала з літературними доповідями, лекціями й авторськими вечорами в університетах Бразилії, а також у Нью-Йорку, Вашингтоні, Філадельфії, Клівленді, Чикаго, Детройті, Торонто, Монреалі, Оттаві, Ванкувері, Лондоні, Парижі, Римі, Мадриді, Мюнхені, Буенос-Айресі, Києві, Львові.
Нагороди:
1957 р., 1979 р., 1982 р. - літературні премії ім. Івана Франка в Чикаго.
1990 р. - премія ім. І.Франка в Києві.
2000 р. - премія Благовість (Київ).
2003 р. - премія Тріумф (Чернігів).
2003 р. - нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ст.
2005 р. - премія ім. Г.Сковороди „Сад божественних пісень" (Луцьк).
2008 р. - Національна премія України ім. Т.Шевченка за твори «Поезії» (2000), «Проза» (2001), «Спогади» (2003), «Сьома печать» (2005), «Ромен-зілля» (2007), переклади творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Василя Стуса, Василя Симоненка, Івана Світличного, Ігоря Калинця, Василя Голобородька, Івана Драча, Миколи Воробйова португальською мовою (висунуто Президією Української Всесвітньої Координаційної Ради).
Характеристика:
Віра Селянська народилася в 1926 р. в Бориславі, в родині лікаря та учительки. Дитинство провела в гуцульському містечку Кутах. Родина в 1939 р. змушена емігрувати до Німеччини, а згодом переїжджає до Бразилії.
Свої літературні твори Віра Селянська підписує прізвищем Вовк, так звали одного із її дідів. Творчий доробок Віри Вовк - широкий і багатогранний. На еміграції (Мюнхен, Ріо-де-Жанейро, Нью-Йорк) і в Україні (Київ) авторка видала чималу кількість книг поезій, як також і прози, театральних п'єс та перекладів (з португальської, німецької, французької та інших мов на українську, та з української на португальську і німецьку).
Віра Вовк чимало зробила для того, щоб українська поезія прийшла до читачів південноамериканського (й не тільки) континенту.
Вже вийшло в світ три антології української літератури (перша в 1959 р.), в перекладі Віри Вовк, які вміщують важливі українські літературні твори, починаючи від "Слово о полку Ігоревім" і до 1940-х років минулого століття. Також були видані дві інші антології, поетичні (антологія модерної української поезії португальською мовою, видана в Ріо-де-Жанейро в 1973 р.).
В 1966 р. вперше зазвучали португальською вірші І.Жиленко, І.Драча, Л.Костенко, В.Симоненка та інших. Вона випустила в Ріо-де-Жанейро окремі книжки перекладів творів Г.Сковороди (1978), поеми Т.Шевченка „Сон" (1980), поеми І.Франка „Мойсей" (1981), „Кам'яний хрест" В.Стефаника, (1982), драму „Камінний господар" Л.Українки (1983), „Тіні забутих предків" М.Коцюбинського (1985), збірку колядок (1988), повість „Маруся" Марка Вовчка (1988), свого найулюбленішого українського поета Б.І.Антонича (1989). А в серії «Писанки» у 1990-х вийшов цілий ряд збірок сучасник українських поетів (і прозові твори В.Шевчука). Окремими серійними збірками було видано переклад поезій В.Голобородька (1991), І.Драча (1993), поетів Нью-Йоркської Групи (1993), М.Воробйова (1994), В.Шевчука (1995), Л.Палій (1997), І.Калинця (1997), С.Майданської (1998), М.Вінграновського (1998), І.Жиленко (1999). Окремою збіркою Віра Вовк видала також переклади творів трьох знакових постатей для сучасної української класики - В.Симоненка, І.Світличного і В.Стуса.
Серед інших перекладів Віри Вовк - антологія модерної португальської та бразильської поезії, видана в Нью-Йорку (1964), а також Рабіндранат Тагор, Поль Клодель, Пабло Неруда, Фрідріх Дюрренмат, Федеріко Гарсія Лорка, Шарль Бодлер тощо. Вона мала дружні стосунки з літераторами старшого покоління Бразилії, такими як Карлос Дромодендраде, Мануель Бандера тощо, робила переклади їх творів українською мовою (антологія "Зелене вино").
Віра Вовк - талановита письменниця і поетеса. Вона є почесним членом Нью-Йоркської поетичної групи, а також член Національної спілки письменників України.
У київському видавництві «Родовід» останніми роками побачили світ чотири томи творів Віри Вовк - «Поезія», «Театр», «Проза», «Спогади». Передмову до поетичного тому писала М.Коцюбинська, до прозового - В.Шевчук, до театральних творів - Л.Онишкевич з Америки, а до "Спогадів" - вступне слово писав академік І.Дзюба.
Поетеса пише при своє призначення: „Я вважаю, що поширюю границі України. Очевидно, я завжди, навіть як буду писати до Мартіна Лютера Кінга, буду вживати частини Negro spiritual's у своїх віршах, але все ж таки той вірш буде українським, там душа українська. І взагалі, я друкувала багато книжок кількома мовами - оригінал, а поруч переклад на інші мови. Але завжди український оригінал був першим. Так що навіть там, де його ніхто не читає (бо книжки розходяться переважно в бразильському середовищі), український текст завжди є на першому місці".
Вірші Віри Вовк можна розділити на чотири групи: 1) мотиви рідної землі та української природи, туга за Батьківщиною й терпіння з приводу лихоліття її; 2) релігійні мотиви; 3) любовна лірика; 4) вірші з мотивами чужої природи. Але навіть у творах, які змальовують чужу природу, у Віри Вовк екзотичні мотиви перекликаються з мотивами рідної Гуцульщини. Гуцульщина має для неї велику цілющу силу: вона стала для неї на чужині своєрідним зіллям та провідною зорею. Мотиви української природи виступають навіть у віршах релігійного змісту В них релігійні мотиви спроваджені до народного уявлення. Серед стилістичних засобів Віри Вовк слід звернути увагу на епітети й порівняння, що дуже гарні, на свіжі та сміливі персоніфікації
Творчість Віри Вовк:
Поезія: "Юність" (1954), "Зоря провідна" (1955), "Єлегії" (1956), Чорні акації (1961), "Любовні листи княжни Вероніки" (1967), "Каппа Хреста" (1968), "Меандри" (1979), "Мандат" (1980), "Жіночі маски" (1993), "Писані кахлі" (1999), "Віоля під вечір" (2000), "Поезія" (2000), „Маївка для богородиці коралів" (2004), „Півні з Барселоша" (2004), „Аquarelas" (2005).
Проза: "Ранні оповідання" (1943-54), "Легенди" (1955). "Казки" (1956), "Духи й дервіші" (1956). "Оповідання для дітей" (1960-62). "Вітражі" (1961), "Святий гай" (1983), "Карнавал" (1986), "Старі панянки" (1995), "Калейдоскоп" (1979-2001), „Проза" (2001), „Спогади" (2003), „Вікно навстіж" (2004), „Сьома печать" (2005), „Каравела" (2006), «Ромен-зілля» (2007).
Театр: "Скарб царя Гороха" (1962), "Смішний святий" (1968), "Триптих" (1982), "Іконостас України" (1988), "Вінок троїстий" (1988), "Казка про вершника" (1992), "Зимове дійство" (1993), "Весняне дійство" (1995), "Настася Чагрова" (2001), "Козак Нетяга" (2001), "Крилата скрипка" (2001), „Театр" (2002).
Перекладні видання: "Antologia da literatura ucraniana" (1959), "Lendas ucranianas" (1959), "Relógio solar"(1964), "Зелене вино" (1964), "Girassol. Antologia da Moderna Poesia Ucraniana"(1966), "Ґітанджалі", Рабіндранат Тагор (1966), "Благовіщення Марії", Поль Кльодель (1968), "Верхів'я Мачу Пічу", Пабльо Неруда (1970), "Galos bordados. Contos ucranianos" (1972), "A canoe no mar. Contos ucranianos" (1972), "O Cântaro. A nova arte ucraniana" (1973), "Гостина старої дами", Фрідріх Дюрренмат (1974), "Чотири драми", Федеріко Ґ. Льорка (1974), "Der Baum. Ukrainische Kunst Heute (anthologie)" (1975), "Viburno rubo. Antologia da literatura ucraniana dos seus princípios até 1950" (1977), "Шість віршів", Шарль Бодлер (1978), "Fabulas", Григорій Сковорода (1978), "O sohno", Тарас Шевченко (1980), "Moises", Іван Франко (1981), "Cruz de pedra", Василь Стефаник (1982), "Don Juan", Леся Українка (1983), "Contos populares ucranianos" (1983), "Sombras dos ancestais equecidos", Михайло Коцюбинський (1985), "Renovos de mitos" (1986), "Cancioneiro de natal" (1988), "Marussia", Марко Вовчок (1988), "Cânticos da primavera" (1989), "Jarra Eslava", Богдан Ігор Антонич (1989), "Dia verde", Василь Голобородько (1991), "Asas", Іван Драч (1993), "Colméia - O Grupo de Nova York" (1993), "Signos", Мукола Воробйов (1994), "O caminho", Валерій Шевчук (1995), "O fogo sagrado", Ігор Калинець (1997), "Luzes na agua", Ліда Палій (1997), "O castiçal", Василь Симоненко (1998), "Rio montes", Софія Майданська (1998), "Estórias", Микола Вінграновський (1998), "Solo na flauta", Ірина Жиленко (1999).
Архів поетеси (документи, меморіальні предмети, друковані видання, фото, слайди тощо) в 1997 р. був переданий на зберігання в Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, Наукову бібліотеку ім. І.Франка у Львові, Національний університет "Києво-Могилянська академія", Спілку письменників України, Національну Парламентську бібліотеку, Державний музей літератури України.
Подання голови правління Українсько-бразильської Центральної репрезентації Віторіо Соротюка до Музею "Українці в світі" м.Київ, 2008 р.
підбір інформації та редагування - Марини Бондаренко
Віра Вовк: «Мені допомагав Бог і добрі люди» 07.04.2008 Віра Вовк (справжнє прізвище – Селянська Віра Остапівна) народилася 2 січня 1926 року у Бориславі (тепер Львівська область). Українська письменниця, літературознавець, перекладач, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2008 року. Живе і працює в Бразилії. Вчилася в університетах Тюбінгена і Мюнхена. Закінчила університет у Ріо-де-Жанейро. Доктор філософії. Пише українською, німецькою і португальською мовами. Автор багатьох поетичних («Юність», «Зоря провідна», «Елегії», «Чорні акації», «Поезїі») і прозових («Духи й дервіші», «Вітражі», «Святий гай») книг, а також перекладів творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Василя Стуса, Василя Симоненка, Івана Світличного, Ігоря Калинця, Василя Голобородька, Івана Драча, Миколи Воробйова португальською мовою. 1.Для багатьох в Україні стало несподіванкою, що найвищу літературно-мистецьку премію імені Тараса Шевченка цього року одержала громадянка Бразилії Віра Вовк. Для Бразилії ця подія буде також несподіванкою? Вона не буде несподіванкою, бо там уже відомо. Я дістала вістку про цю премію ще коли була в Ріо-де-Жанейро і поділилася нею зі своїми друзями в Куритибі, де є найбільша українська еміграція. Ну і вони, вочевидь, розповсюдили зараз цю звістку по всій Парані, там, де найбільше українців. Можу сказати, що ця премія має надзвичайно велику вартість якраз для українців Бразилії. Бо наша громада, на жаль, завжди на маргінесі, між іншими націями, між іншими етносами в Бразилії. Так що сам факт, що хтось з них дістав Шевченківську премію – це дуже й дуже важливо, це підносить їх самопочування, віру в себе, і те, що їх Україна пам’ятає. Це найважливіше. 2. Розкажіть, будь ласка, як сталося, що Ви опинилися за океаном, і як Вам, як митцеві, поетесі вдається ділитися між батьківщиною, яку дав Бог, і батьківщиною, яку дала доля? Це, очевидно, моя особиста трагедія. Але в такій трагедії опинилося багато українців після війни. Ми шукали спроможності десь жити і працювати спокійно. Наша сім’я перебувала в Німеччині. Мій батько загинув під час бомбардування Дрездену. І переїхати до Бразилії нам запропонували українці. А саме один український священник. Він оплатив дорогу моїй матері і мені. Це була єдина можливість виїхати з Німеччини, яка була зруйнована, без вигляду на якесь майбутнє. Так ми опинилися в Бразилії. Початки були дуже й дуже важкі, але якось Бог допоміг. 3. Наскільки, на Ваш погляд, читачі португаломовних країн знайомі з українською літературою? Як Ви можете охарактеризувати читача українських творів у Бразилії чи Португалії? Хто він? Читачі в Бразилії і Португалії мають одне джерело, то є мої видання. Я намагалася як найбільше розповсюдити українську літературу, але найбільше в академічних колах, серед моїх колег по університету та моїх студентів. А потім розсилала свої видання по бібліотеках Бразилії і португаломовних країнах світу в Африці, Азії, Європі (Іспанія, Португалія, Італія), бо це латиномовний світ, де можуть розуміти переклад. 4. Яким чином Вам вдається слідкувати за сучасним літературним процесом в Україні? Що можете сказати про нові твори і нових наших авторів? А, може, вже є і задуми когось перекласти? Я вже залишила перекладацтво. Цю справу передаю молодшій генерації. Я дещо знаю з тих творів, які появилися останнім часом. Наприклад, «Солодка Даруся» Марії Матіос - прекрасна книжка, якою я була захоплена. Останнє, що подарували мені - це «Сестро, сестро» Оксани Забужко, яку я знаю з нашого спільного подорожування пароплавом від Одеси до Києва на Шевченківських святкуваннях. Це дуже талановита письменниця. На мою думку, може трохи агресивна. Зараз я читаю її книгу «Notre Dame D’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій». Це дуже гарна книжка. Я погоджуюся з тим, що можна критикувати Ліну Костенко за те чи за те, але спосіб критикування треба поставити об’єктивно, без особистих ноток. Я вважаю, що Ліна Костенко не заслужила на таку критику. 5. Ви сказали, що відійшли від перекладів. Хто ж далі буде займатися цією справою? Як Ви дивитеся на те, щоб наші країни обмінялися студентами (двома-трьома), щоб у майбутньому виростити з них перекладачів? Я намагалася. Вже були готові плани. Я переговорила і домовилася з директором Інституту українознавства в Києві. Всі папери були підписані, і ми надіслали їх до Києва. Наші чотири викладачі збиралися приїхати до Київського університету. Ми чекали відповіді, але її не було. Не знаю, чи не зацікавлені були, чи брак коштів. Тоді, з власної ініціативи я ще раз відправила документи до Києва. Чекаємо на вирішальну відповідь, а її знову немає і немає. То зле. Так не можна чинити, навіть якщо з якихось причин неможливо здійснити цей план. Треба написати відповідь-пояснення хоча б із чемності. 6. У своєму виступі в Національній опері Ви сказали про створення Фонду, фінансовою основою якого буде грошова частина премії, яку Ви отримали. У чому буде полягати робота цього Фонду? Ми якраз над цим працюємо. Маємо тимчасовий проект. До журі хочемо запросити деяких перекладачів із Заходу – Марту Тарнавську з Філадельфії, можливо згодиться Вольфрам Бургардт, який живе зараз в Італії. Головою журі буде Анатоль Перепадя. Крім того, буде створено комітет, який займатиметься організаційними питаннями. Ми сподіваємося на співпрацю з Президентом України, який обіцяв з нами спілкуватися, і підтримку й інших людей, які розуміють важливість такого Фонду. Цей Фонд називатиметься іменем Григорія Кочура, якому сповнюється 100 років від дня народження. Це великий перекладач і великий учений. У такий спосіб ми хочемо вшанувати його ім’я. Ми хочемо відзначати цією премією з фонду, можливо, років через два. Тобто, коли наростуть відсотки, а основний капітал залишиться незайманим. Твори, які висуватимуться, повинні бути перекладені на п’ять мов, так, як це у Комітеті Нобеля - англійську, французьку, іспанську, китайську і японську. Побачимо, як це буде, мені самій дуже цікаво. 7. Чи можна зустріти українську книжку в бібліотеках Бразилії? Переважно тільки в україномовних. Це українсько-португальський словник, є твори Петра Карманського, котрий деякий час перебував у Бразилії. Сильвестр Калинецький – перший перекладач творів Тараса Шевченка. Переклади його дуже скромні, але він перший їх переклав. Ярослав Рудницький, який багато подорожував, розповідав мені, що в багатьох бібліотеках бачив тільки мої книжки. Це мене не наповнює гордістю, тільки сумом. Немає нічого з української літератури, крім моїх скромних видань. Ці видання з’являлися з власної ініціативи, малими накладами. І вони аж ніяк не репрезентують українську націю, як хотілося б. 8. А які Ваші плани на майбутнє? Я тепер маю охоту і надію написати дві книжки. Одна буде поетична, а друга – короткий роман чи повість, але то ще далекі плани. Зараз я закінчила три прозових твори і хочу сісти за поезію. Дякую Вам, Віро Остапівно, за бесіду. Бажаю творчих успіхів. Розмову вела Вікторія Костюченко ТЮДІВ На Чузі десь моя гуляє мрія, Де небом лине низинкова хмара, Де лом-трава над кручею і яром, Де соколиний переліт синіє, Вдягає гори буйний нечуйвітер, Жовтіє в голубій безодні ранку, І Дзвінка котить водяним серпанком Каміння біле на шовкові квіти. На Облазі там Арідник кульгає, Скарби гребе і перехожих страшить, Як зійде ніч в черемховій сорочці. І місяць-срібник світиться над плаєм Та перехрестя, мов верети, красить, Щоб добре чарувалося ворожці. АВТОПОРТРЕТ Мої батьки – старого роду, Та кров моя – червона кров. Гуцульсько-бойківська порода Одвертий погляд шле з-під бров Низьких і рівних, як бувають Над Рибниць зеленню кладки; Чоло пряде думки й ховає, На віно, за тонкі рядки. Каштани хвилями спливають На готику вузькавих пліч, І щось дитяче промовляє В устах округлих; з ясних віч Дме простір від Карпат по Анди: Там знайдеш таїнство розет, Там чайні виплекав троянди Мій дід – священик і поет. ЖАННА Д’АРК Народе мій жде, схиливши сумом віти, Сувору діву з прапором лілей, Щоб принесла не пальму, не єлей, А меч твердий, що крає самоцвіти. Щоби зійшла Почаївська Пречиста Над вірним людом сонцем золотим, Розкрила ризи шатрами над ним. …А діві мідне з куль дала намисто. Прийди, легендо, сколихнути дзвони, На межі класти лицарів ясних, Щоб з віч метали блискавиці-змії. І піднеси бароккові колони, І поведи врочисто через них Владаря знов до світлої Софії! БОРИСЛАВ Ввижаються ще ночі фіялкові, Як пахощі вливалися вікном, І сон дитячий в мантії шовковій Стелив мені мережане рядно. І теплі зорі над зеленим містом, Як на подушку падали рясні, Великий Віз, що золотим намистом Над тихим домом висів і яснів. І треба лиш було просити Бога На возі покотитися у даль… Над смаглу річку, квітники убогі, У повний місяць: чисти, мов кришталь. Джерело: http://taras-premia.org.ua/?nid=38&templ=news
інтерв"ю Віри Вовк
WIRA SELANSKI-WOWK é poetisa, romancista, contista, ensaista, tradutora e professora, representa a literatura Ucraniana na América do Sul, mais concretamente no Brasil.
Esteve em Portugal para um encontro de Poesia entre linguas, Portuguesa e Ucraniana
Poetisa UcrânianaWira Selanski-Wowk é Poetisa, romancista, contista, ensaísta, tradutora e Professora, representa a literatura ucraniana na América do Sul mais concretamente no Brasil. Esteve em Portugal para um encontro de Poesia entre as línguas , Portuguesa e Ucraniana.texto retirado : ttp://www.acidi.gov.pt/ foto : da esquerda para à direita - Zoya Lisowska, Wira Selanski Wowk, Walter Baci, no livro "O Canto da Sereia"- Editora Velha Lapa - Rio de Janeiro Canto da Sereia - tradução do Ucraniano : Wira Selanski Outras traduções : cartão recebido de Wira Selanski Postado por Kalena - Artes do sul trazidas pelos europeus
WIRA SELANSKI WOWK Sua biografia encontra-se no verso do livro "Mascarada"WIRA SELANSKI WOWK poetisa Ucraniana nascida na Ucrania em 1926, atualmente residindo no Rio de Janeiro, Brasil . Wira Selanski-Wowk é Poetisa, romancista, contista, ensaísta, tradutora e Professora, representa a literatura ucraniana na América do Sul mais concretamente no Brasil. Esteve em Portugal para um encontro de Poesia entre as línguas , Portuguesa e Ucraniana.матеріали підготувала Suzete Reksidler Kravetz з сайту http://kalena-artedosultrazidasdaeuropa.blogspot.c...
- Пані Віро, чи спілкуєтеся ви з бразильськими письменниками? - Я мала ближчі стосунки з літераторами старшого покоління: такими, як Карлос Дромодендраде, Мануель Бандейра. У нас було гарне спілкування. Я їм робила переклади українською мовою (вийшла книжечка "Зелене вино"). Ми спілкуємося, я би сказала, не дуже часто, тільки в міру потреби, і вони дуже гарно ставляться до мене і до української літератури, завжди дарують свої книжки, переклади. Я належу до бразильського пен-клубу, уже побувала, як представниця бразильського пен-клубу, у Вірменії, у Югославії. Але більш інтимне спілкування - з бразильськими музиками. Товариство музикантів є дуже приємне. Також спілкуюся з мистцями, деякі постійно до мене приходять, ми відвідуємо різні заходи. Взагалі, культурне життя в Ріо-де-Жанейро дуже цікаве. - Народи Латинської Америки дуже плекають своє національне коріння, і це особливо відчутно в сучасному мистецтві і літературі. - Так, очевидно. Візьміть, для прикладу, музику Віли Лобоса - всі його великі твори, симфонії мають народні мотиви. Бразильці в мистецтві дуже радо заховують індіанські мотиви. - У вашій поезії так само є вкраплення інших культур. - Так. Я вважаю, що таким чином поширюю границі України. Очевидно, я завжди, навіть як буду писати до Мартіна Лютера Кінга, буду вживати частини Negro spiritual's у своїх віршах, але все ж таки той вірш буде українським, там душа українська. І взагалі, я друкувала багато книжок кількома мовами - оригінал, а поруч переклад на інші мови. Але завжди український оригінал був першим. Так що навіть там, де його ніхто не читає (бо книжки розходяться переважно в бразильському середовищі), український текст завжди є на першому місці. - Якими мовами ви перекладаєте свої вірші? - Португальською і німецькою, бо це мови, якими я добре володію. Я сама германістка. Так що пишу плинно по-німецьки, наче німка. І так само по-португальськи, бо вже сорок років в університеті - то вже дечому навчилася. - Чи доходять до вас новинки того літературного процесу, який твориться в Україні? - Ви знаєте, мало. Я вам скажу, що до мене взагалі мало новин доходить. Уявіть собі, що я щойно в Києві довідалася про трагедію в домі Павличків. Я взагалі про це нічого не чула. Ми з ними листувалися, Дмитро Павличко мені писав з Варшави, і навіть запросив їхати через Варшаву, а потім перестав писати. Я подумала, що він дуже заклопотаний, і сама не писала. А тут - приїжджаю до Києва і про все дізнаюся. А наша локальна українська преса подає досить скупі відомості. Одна газета зовсім парафіяльна, в ній більше говориться про перше причастя діточок десь на колоніях, ніж про світові справи. Друга - це вже така більш загальна, "Хлібороб", але і в ній відомості дуже неповні, може, хіба якісь відозви президента. - Коли ви востаннє відвідували Україну? - Три роки тому. - А чи ви бачите якісь зміни? - Скажімо, економічно, може, дещо й краще. Добре, що у Львові поліпшилося з транспортом, з'явилися ці маленькі автобусики. Але пенсіонери, мабуть, живуть у такій самій біді, як і раніше, правда? Це дуже сумно. Моя родина живе в Києві, мій брат - інженер-нафтовик - заробляє страшенно мало, якихось 40 долярів на місяць. На ці гроші людина ніяк не проживе. Якби не те, що вони мають десь за містом городчик, де садять картоплю і все інше, і якби не платня дружини, яка працює вчителькою в школі, то не знаю, як би вони вижили. Це становище дуже погане, але що зробиш... - Але, як ви самі сказали на вечорі, у Бразилії існують дуже бідні верстви населення, ще бідніші, ніж в Україні. - Так, багато надзвичайно бідних людей. Ви ідете вулицею - люди сплять просто неба, діти бездомні тиняються, просять грошей. Тут, я бачу, також уже починається - прошаків повно на вулицях. Але тут, в Україні, ви би не змогли спати на вулиці, а в Бразилії можна, бо гаряче. - Де ви найбільше відчуваєте свою батьківщину? - Ясно, що в Україні. Які можуть бути сумніви? Я все життя жила поза Україною, але в мене дуже велике почування коріння, моєї приналежності до України. Мої батьки були дуже свідомі, мої діди також. Вони тут, у Бориславі, поховані. Я відвідала їхні могили. Батькової могили я не знаю, бо він згинув у Дрездені під час нальоту, і тому я йому зробила пам'ятник біля могили моїх дідів і моєї матері (я перевезла її прах із Бразилії сюди). Отже, я відчуваю, що з цієї землі зліплена, так що немає жодного сумніву, до якої нації, до якої культури я належу. Це є і завжди буде Україна. Я просто розширюю кордони України, везу на Україну інші простори. - Бразилія від нас дуже далеко, але не можна заперечити впливу бразильських письменників на нашу літературу. - Я вам скажу, це нормально. Наприклад, дуже тяжко жити в Німеччині і не мати впливів французьких письменників і мислителів. Деякі постаті у світовій літературі творять цілу школу. Наприклад, такі, як Георг Тракль, німецький експресіоніст, чи як Пауль Целян. Або Кафка - мало яка країна не знає цього імені. - Чи ви знайомі з таким популярним зараз Пауло Коельо? - Я знайома так, що я його не люблю. Я вважаю, що він має надзвичайний успіх, заробив страшно багато грошей, він грає на усіляких містичних моментах, але це дуже несерйозно. Серйозні письменники з того сміються. Він пише бестселер за бестселером, бо він з того живе, і дуже непогано живе. Але це несерйозно. Я маю таку одну подругу, яка покинула справжню літературу, щоб написати кілька порнографічних романів. Вона каже: я собі зароблю грошей, щоб потім писати серйозну літературу. Але мені здається, що це нечесно. Це наче обдурювати самого себе. Навіщо? Мені воно не потрібно. - Мене вразило у ваших віршах, читаних на вечорі, те, що деякі мотиви й теми мені особисто є дуже близькими. - Ви знаєте, ми живемо у такому самому поетичному підсонні. Я знаходжу подібні мотиви також у Калинця, але ж я не думала його наслідувати, ані він мене. Я вам скажу, що мені раз сталося. Я написала баладу про опришка з бузком між зубами, а пізніше знайшла цей самий мотив у Жане, перечитала і перелякалася: що ж це таке? Скажуть, що я від нього перебрала, а я і не читала цього твору. Було щось таке у повітрі, якесь коливання, коли ви потрапляєте на ту саму струну. Не раз так буває, що ви співаєте - і струни на якомусь інструменті відзиваються. Розмовляла Мар'яна Савка
http://postup.brama.com/000526/91_9_1.html
"Україна має отримати премію Нобеля"
28 марта 2008 года
"Сфотографуйте мене так, щоб я була гарна, як рабиня Ізаура", - просить фотографа "ГПУ" 82-річна Віра Вовк, українська письменниця із Бразилії.
Із Ріо-де-Жанейро до Києва вона приїхала на вручення Шевченківської премії. Гостює у директорки видавництва "Родовід" Лідії Лихач на Лютеранській. Господарів удома немає. Письменниця запрошує до вітальні. Сідає на канапу біля круглого журнального столика. Випрямляє спину, руки складає на колінах.
На урочистостях у Національній опері ви пообіцяли з грошей премії створити фонд для перекладачів української літератури світовими мовами.
- Україна має намагатися отримати премію Нобеля. Мені дивно, що Шевченківський комітет не висуває на неї своїх кандидатів. Із сучасних письменників цього можуть досягти Оксана Забужко, Софія Майданська, Ігор Римарук. Мені важко знайти в Бразилії тексти молодшого покоління. Якщо хтось із них цікавиться перекладами, хай присилає мені свої книжки для ознайомлення. Але я перекладаю лише португальською і німецькою. А треба, щоб їх могли прочитати англійською, французькою, іспанською, італійською. Аби легше було читати в нобелівському комітеті - шведською. Бо німецьку через Другу світову не дуже люблять. А Португалія - європейська провінція. Вони самі вперше отримали Нобеля з літератури лише 10 років тому.
Себе вважаєте передусім письменницею чи перекладачем?
- Я ніколи не хотіла бути перекладачем. Просто треба було комусь про ту Україну розповісти. Першою була антологія української літератури, видана 1959-го в Ріо-де-Жанейро. У місті Куритиба жила португаломовна поетеса Олена Колодій. Я перекладала дослівно, а вона вже гарною португальською. До кінця праці Олена не дожила, і мені самій довелося опанувати літературну мову.
Португальська гарна на слух. Але вона довша - у ній багато прийменників "ди", "да", замість яких в українській мові маємо відмінки. Як почну "Отченаш" молитися - я вже давно скінчила, а вони ще до половини не дійшли.
Як із любов'ю до книги в Бразилії?
- Коли побувала у Львові на книжковому ярмарку, була захоплена відвідувачами: це прямо голод на книжку. У Бразилії люди віддають перевагу танцям, музиці. Вони особливий народ, їм не треба літо працювати, аби зиму пережити. Миску рису і якогось банана тобі кожен дасть. Ріо - небезпечне місто, дуже багато прошаків. Там щодня гине людей більше, ніж на війні у В'єтнамі. Нещодавно перед моїм будинком убили 14-річного хлопця, він торгував наркотиками. Спочатку я подумала, що це стріляють петардами на футболі.
Тим бразильцям, які читають, із української літератури що найбільше подобається?
- Особливо - "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського. Містичний світ цього твору близький бразильцям, бо вони, як і гуцули, мають багато всіляких вірувань. У їхньому фольклорі є свої мавки, чугайстри. Натомість німцям більше подобається Валерій Шевчук: герой його оповідання "Хмари" пан Твардовський дуже нагадує Фауста.
Через університет мені вдалося заповнити усі бібліотеки Бразилії українськими книжками.
Коли вперше відвідали Україну після еміграції?
- У середині 1960-х. Я слухала курс із німецької літератури у Колумбійському університеті Нью-Йорка. І довідалася, що якісь люди поїхали до України і повернулися живі. У мене засвітилися очі. Я мала німецьке громадянство, їхала як турист. У Києві познайомилася з родиною Світличних, Іваном Драчем, Дмитром Павличком, Ліною Костенко, Миколою Лукашем. Василь Стус писав мені навіть із заслання. Із Іваном Світличним теж дуже довго листувалися.
За незалежності не було бажання повернутися?
- Було, але це неможливо: за які гроші я мала би жити? У Бразилії все-таки є своя велика бібліотека, маю там пенсію. Якби я переїхала сюди, втратила би її. Щороку на день мого народження мушу підписувати у бразильському університеті папери про те, що я ще живу. Інакше у мене відібрали би пенсію. Усі видання української літератури у моєму перекладі вийшли власним коштом. Сама їх оплачувала і розсилала по світу.
Взагалі, я дуже старосвітська. У мене немає комп'ютера, телевізора, радіо. Я тільки читаю книжки, пресу, пишу. Як є вільний час, граю на фортепіано. А всі ці сучасні "відьмарства" - то не моя парафія, - сміється.
В Україні нині популярний бразильський письменник Пауло Коельйо.
- Але Бразилія має кращих письменників - Карлос Дромодендраде, Мануель Бандейра. Коельйо я не люблю. Він має надзвичайний успіх, бо грає на всілякій містиці. Серйозні письменники з того сміються. Справжня література не може бути легкою. А він пише бестселер за бестселером, бо з того живе, і дуже непогано живе. Маю подругу, яка покинула справжню літературу задля кількох порнографічних романів. Вона каже: я собі зароблю грошей, щоб потім писати серйозну літературу. Але мені здається, що це нечесно.
-------1926, 2 січня - Віра Вовк (справжнє прізвище - Селянська) народилася у Бориславі на Львівщині в родинні лікаря й археолога
1939 - родинна емігрує до Німеччини. У Дрездені закінчила середню школу. Студіює германістику, музикознавство та славістику в університетах Тюбінґена і Мюнхена
1949 - переїздить із матір'ю до Бразилії
1952-1996 - працює на кафедрі германістики університету Ріо-де-Жанейро
1954 - побачили світ перша поетична збірка "Юність", книга прози "Легенди", за п'ять років входить до Нью-Йоркської групи українських поетів
1966 - уперше відвідала радянську Україну
2008 - лауреат Шевченківської премії за книги: "Поезії" (2000), "Проза" (2001), "Спогади" (2003), "Сьома печать" (2005), "Ромен-зілля" (2007), а також переклади української класики та творів сучасної літератури португальською мовою
Незаміжня, живе в Ріо-де-Жанейро. Помешкання має на 7-му поверсі багатоповерхівки. Коли від'їжджає, свого кота залишає сусідці з 12-го
http://dialogs.org.ua/ua/print.php?part=issue&...
Шановна пані Віро! Знімаю капелюха перед потужністю та красотою Вашої творчості!!!!!!!!!!!З повагою Жанна Вовк, м. Жовті Води, Дніпропетровської обл.
Дуже вдячна Вам за цікаву інформацію про Віру Вовк. В одному з інтервю, поданих вище, сказано, що вона вже припинила свою перекладацьку діяльність, проте, наскільки мені відомо, у її перекладі португальською мовою вийшла збірка "Наперсток" Д. Павличка. Вона була видана у 2000-2002 рр., тому переклад мав би зявитися останніми роками. Чи можна отримати якусь інформацію про точний час його виходу? Дякую. З повагою, Х. Гаврилюк, м. Дрогобич
В тексті можна використовувати Wiki або HTML теги
